Розділ «Усмішки київські»

— Бога нєту? А дозволь тебе спросить, чому ти, сукин ти сину, осліп? Уже одно око вилізло, погавкай ще, і друге вилізе! «Бога нєту»! Який найшовсь?!

— Чого ж ви лаєтесь?! Ви темний народ, вас дурять! Церква така й була… Дзвіниця пізніше одремонтована, от вона й блистить ясніше… То ви не помічали раніше. А тепер хтось чутку пустив, всі за неї й ухопилися. Оце й усе чудо… Чоловік правду каже, а ви лаятись! Каламутите народ! Робити вам більше нічого. Вигадають нісенітницю й базікають… Робити б краще йшли…

Шусьшусьшусь по одному. Розійшлись.

…І вроді как янгол лучезарной на небі з'явився й сів на вон той кунпол! А єврей торгувать устал іттіть. Як посмотрив же він ув окошко, боже ж ти мій, господи!! Такоє сіяніє, вроді как сонце!

Розказує «спеціалістка».

Ви колинебудь бачили спеціалістку від писанія? Це жінка якраз того віку, коли вона стоїть на грані «бабства».

Фізіологія таку добу в жінок зове «клімактеричною». «Баба» тоді казиться. Сказ той різно виявляється. Виявляється він і половими, і релігійними, і різними іншими екстазами…

Ви подивіться на неї: це якась суміш херувима з онаністом і з дияволом! Очі її єлейнострамні, з блаженнопохітливими огниками. Пісне обличчя, тьмяне якесь, гостроносе. Губи осокою. На лобі пудра з оливою. І в голосі її якось дивно вібрує «трясця» з «да ісправиться молитва моя».

Біля неї дрібнесенька, сухесенька, як огірокжовтяк, порепана бабуся. Архів останнього століття. В неї в руках малесенька вистрьопана хусточка й ціпочок.

Більмами своїми вп'ялася бабуся в «спеціалістку», і з тих більмів її капають на хусточку дрібнесенькі, такі старістарі слізки. Плаче бабуся… Слізки тії котяться борозенцями в рота й перемішуються з:

— Дивні діла твої, господи!

— …І как сказано в святому писанію: «Обновиться, яко орля, юность моя», — так і той єврей услихав голос із неба…

— Хи! Хи! — чмихнув хлопець якийсь.

— …Голос із неба… Чого ти, байстрюк, чмихаєш?!

— Дивні діла твої, господи!..

І попливло далі про голос із неба, про «знаменіє», про «зглянувсь господь»…

Біжить піп. Він якось ізігнувся, убгав шию у комір своєї ряси.

На ходу благословляє (хто до його підскочить), ніби одмахується.

— Батюшка! Об'ясніть, будь ласка, почему єто усьо здєлалось?..

— Не знаю, православні. Нічого не знаю!