Розділ «Усмішки київські»

так, кажу, якби їхнього автора посадити біля Лаври за фісгармонію і він «запряв би ричання лева», то з шістнадцяти слухачок заплакало б вісімнадцять…

При підходящім, певна річ, акомпанементі…

А це вже більше навіть, як ідеал…

Біля кожної церкви — сліпці! А на базарах?!

І ходять, і лазять, і стрибають, і співають, і плачуть, і при' читують:

Дайте ж, мамочко, тьомиому.

Та дайте ж, папочко, невидющому.

І дають…

І живуть… Без ніяких державних субсидій живуть. А опера прогоріла…

ПРОЛЕТАРСЬКИЙ САД

Отак як увійдеш у нього, у київський Пролетарський сад, глянеш навкруги, подивишся та тільки: — Цццццц!!! Ох і красота ж!

Ну до того ж красиво, до того красиво!.. Ну як би вам це так переказати, щоб ви красу ту уявили?.. Не можна! Не підбереш слів відповідних ніяк!.. Сказать вам, «як у раю», так все одно ви раю ке бачили… «У Швейцарії» — так я тої Швейцарії не бачив… У всякім разі, красивіше, ніж у харківськім «Be реалі» над Лопанню. Це для вас, харків'ян, гадаю, зрозуміло… І для мене теж…

«Купецьким» колись той сад звавсь.

Не дураки були купці, вибравши таке для себе місце.

О ні!

Положим, хоч купці й не дураки, а пролетаріат київський, виявляється, розумніший, бо одібрав його в купців… І тепер він Пролетарський. Тактаки, кажу, красивий він! Особливо ввечері!

Як підійдеш до кручі, як глянеш на Дніпро, та ще як заграє тоді музика, так… Ну харашо — й квит!

А Дніпро чорнийчорний, аж синій! І так хвилею тільки блисьблись! А по ньому золоті смуги покотились… покотились… покотились… А між тими смугами зорі шопенівського вальса танцюють… Візьмуться за руки з ліхтарями

І пішли, пішли, пішли… Під музику з Пролетарського саду… Бал ліхтарнозоряний на Дніпрі!

Ніколи не бачили?