Розділ «Усмішки київські»

Жона иовобрачная сіє услихала,

Волоса на собі порвала,

Плакала, ридала

І так промовляла: «Тридцять чотири годи заповідь я виполняла, Дівство й ціломудріс своє сохраняла».

Множество народа стояли І од сліз усі не вдержались…

Чого вже те «множество народа від сліз не вдержались», не сказано… Може, того, що «жона новобрачная тридцять чотири роки дівство й ціломудріє своє сохраняла». Шкодували…

А взагалі кінчилось, як і завжди, — поховали Олексєя…

Круг тої «жалібної» фісгармонії нарахував я шістнадцятьох бабів, п'ятьох черниць, трьох ченців…

Із тих шістнадцятьох плакало п'ятнадцять, тільки одна лускала насіння.

Я прошу плужан і гартованців звернути увагу на форму наведеного мною твору, бо твір той колосально впливає на слухачів…

Може, це допоможе нарешті остаточно розв'язати складне питання про «форму» й «зміст» у літературнім творі… Адже ж я не помилюсь, мабуть, коли скажу, що ідеал кожного твору мистецького — якнайдужче захопити слухачів…

А наведений твір захопив, як бачите, аж дев'яносто п'ять відсотків тих слухачів. Хіба це не ідеал?!

Я прошу звернути увагу на ці вірші «плужан» і «гартованців», бо вважаю, що київські «панфутуристи» до того вже дійшли… Бо коли б, приміром, автора оцих віршів:

А згори і знизу

Благаючий голос:

«Роздери мою ризу,

Напій мій спраглий колос,

Наповни щільники мого бажання —

Віки

Я в напруженому чеканні! А я над землею Пряду ричання лева: «Гори!» —