Розділ «ТАКАН ДЛЯ ДІТЕЙ ЗЕМЛІ»

— Літатиме, — сказав я. — Не треба будити пасажирів. Вони ще встигнуть на нього надивитися.

Ми з таканом прослідкували, як іде вантаження нашого звіринця, а потім пройшли до каюти, де на нас чекав капітан, який сказав, що це порушення правил, але він не має нічогісінько проти.

Ми прилетіли на Землю через три тижні. За цей час такан встиг познайомитися з пасажирами, він пишався тим, що опинився в центрі уваги. Крила у нього настільки відростили, що він міг літати по довгому коридору корабля і навіть возив на спині одну десятирічну дівчинку.

У цієї дівчинки виявилася потрібна нам книга, і я прочитав її таканові. Такан повторював за мною деякі вірші і розглядав малюнки, дивуючись, як схожий він на книжкового героя.

Ми домовилися, що поява такана на Землі буде обставлена драматично. Дівчинці ми зшили червоні чобітки і червону сорочку з поясочком. І смугасті штани. Це виявилося нелегкою справою. Три дні пішло на пошуки матеріалів, і якщо штани і сорочку зшили потім стюардеса з матір’ю дівчинки, то чоботи довелося тачати мені самому. Я поколов до нігтів пальці і змарнував декілька метрів червоного пластику.

Такан попросив, щоб дівчинку одягнули, і залишився задоволений результатом.

Останню ніч перед приземленням він не спав і нервово постукував копитом об перегородку.

— Не турбуйся, — казав я йому. — Спи. Завтра важкий день.

Коли «Оріон» приземлився і телевізійні камери під’їхали ближче, такан підійшов до люка і сказав дівчинці:

— Тримайся міцніше.

— Я знаю, — сказала дівчинка.

Капітан наказав відчинити люк. Задзижчали камери, і всі, хто зібрався на величезному полі, дивилися на чорний отвір люка.

Я ніяк не міг подумати, що звістка про наш приліт викличе таке хвилювання на Землі. Десятки тисяч людей з’їхалися до космодрому, і телесупутники, що зустріли нас на зовнішній орбіті і провели почесним ескортом до поля, кружляли поряд, немов товсті жуки.

Такан легко стрибнув вперед, злетів над полем і поволі поплив до широко розплющених очей телевізійних камер. Крил його, тонких і прозорих, не було видно. Здавалося, що вершника прикриває легке марево. Дівчинка підняла вітально руку, і мільйони дітей закричали:

— Лети до нас, конику-горбоконику!

Коник-горбоконик позував перед камерами. Він мчав до них, гальмував неподалік, поводив довгими вухами і знову злітав до хмар. Дівчинка міцно трималася за гриву і острожила коника-горбоконика червоними пластиковими чобітками.

— Він не втомиться? — запитала стюардеса.

— Ні, — відповів я. — Виявляється, він не позбавлений марнославства.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).