Розділ «КОЛИ Б НЕ МИХАЙЛО…»

— А що ж?

— Мікроскопічні спори.

— Спори?

Марина не встигла з’ясувати, що ж вони мають на увазі. Попереду, серед ялин, щось блищало. Вони пробігли кілька кроків і опинилися на невеликій галявині, оточеній густим ялинником. На галявині стояли три дерева. Дерева були металеві і чимось нагадували на перший погляд новорічні ялинки, тому що були густо обвішані якимись геометричними деталями, кулями, зубчастими колесами, і всі ці прикраси рухалися під вітром, побрязкували одна об одну. Дерева були досить великими, вищими від Марини, вони стояли міцно, і стовбури їх біля самої землі розходилися трубками, неначе вони стояли на ніжках від торшера.

— Чому ж ви мені раніше не сказали! — вигукнула Марина, зупиняючись на краю галявки.

— Ми не були впевнені, — сказав професор Смирнов.

— А це у них плоди?

— Ні, певно, щось на кшталт листя. Ними вони збирають сонячну енергію.

— І ось вони прилетіли сюди мікроскопічними спорами?

— Напевно.

— А які ж у них будуть плоди?

— Ось це найцікавіше.

— Як шкода, що Рая не бачить… Знаєте що, не кажіть поки Михайлові, що ви знайшли їх. Нехай покарається, що згубив перший саджанець.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).