Розділ «КОЛИ ВИМЕРЛИ ДИНОЗАВРИ?»

— Можете скористатися моїм телефоном, — сказав доцент.

…І Полянов скористався. Він не злізав з телефону протягом години. Він зв’язався з Париком, він добився того, щоб Грісмана, котрий мирно відпочивав у готелі, витягнули з ліжка і привели до телефону, він витратив купу грошей на цей телефонний дзвінок. І свого добився.

Доцент нервово ходив по кабінету і час від часу знову починав розглядати фотографії.

— Неймовірно, — бурмотів він, дістаючи з полиць товсті фоліанти із зображеннями страхітливих скелетів і звіряючи відносні розміри ший і ніг чудовиськ.

— Є Грісман, — сказав тут Полянов. — Це ти, Мішо?! — кричав він у трубку. — Полянов говорить. Ти мені скажи — знімки твої не липа? Ні, кажеш? Сам бачив? Сам? Повтори! Так. Ти знаєш, що ти диплодокуса знайшов? Живого. Далеко вони звідси? Отож-бо я й кажу: диплодокуса, ди-пло-дока. Раніше не чув? Вчитися треба! То ти повтори: бачив своїми очима?

Полянов підморгнув нам і сказав:

— Бачив. Не бреше.

Він обернувся до трубки і продовжував:

— Що? Ні, це не тобі, я тут товаришам з університету говорив. Так от, далеко вони від міста живуть? Ага. Кілометрів сто, кажеш? А дорога туди є? Скільки без дороги? П’ятдесят? Тепер слухай. Зараз цією справою займуться вчені. Так що тобі там на місці допоможуть. З транспортом, із загоничами… Зрозумів?

— Хай нічого не робить. Завтра туди вилетимо і я, і мої колеги, — втрутився Ганковський.

На нього дивитися було страшно.

— Все ясно. То нічого особливо не роби. Без авантюр. Побачиш — спостерігай. Сам, кажеш? У жодному випадку. А так як знаєш. Щоб камери з рук не випускати. Кожен кадр на вагу золота. Все. Чекай подальших вказівок.

Полянов передав трубку схвильованому доцентові, а сам, переводячи дух, всівся поряд зі мною і прошепотів:

— Ти бачив, як я йому не те щоб заборонив організувати полювання, а тільки для порядку. Якщо наша людина першого диплодокуса спіймає… Якщо Грісман сам забезпечить — готова сенсація в кращому сенсі цього слова. А з доцентом туди ти сам полетиш.

— Вони відправлять Грісмана до боліт сьогодні ж. У них вертоліт є, — сказав доцент, повісивши трубку. — Неймовірно. Адже всього сто кілометрів від районного центру, і мисливці там бували. Геологи. І хоч би хто повідомив.

— То як же: всі динозаври вимерли, а ці диплодокуси залишилися? — запитав не без підступу Полянов.

— Не знаю, не беру на себе сміливості відповісти, — сказав доцент, знову знімаючи телефонну трубку.

Він почав дзвонити на кафедру.

— Може, вони закопуються на зиму? Адже морози там.

— Нісенітниця, — відповів доцент.