Розділ «ЦЕ ТИ, АЛІСО?»

Усі засміялись і почали прощатися. Було трохи сумно — зустрілися з самими собою, а треба розлучатися.

Потім люк зачинився, і Аліса слідом за старшими перейшла на капітанський місток. Вони бачили на екранахі обличчя нових друзів. Потім зв’язок урвався, і другий «Пегас» перетворився на зелену зірочку на дисплеї.

Аліса пішла до своєї каюти, щоб записати в щоденник події цього неймовірного дня.

«З нами сталася дивовижна пригода», — написала вона і зупинилася. Щось негаразд.

І тут вона зрозуміла: вся сторінка до останньої фрази була написана чорним чорнилом, а остання фраза — синім.

«Який жах!» — подумала Аліса. Виходить, тепер вона — не вона, а її тато — чужий. Вона не помітила в біганині, що залишилася на чужому кораблі. Треба негайно сказати… Але яке це буде горе для батька! І для капітана Полоскова! І для мами! Ні, доведеться зберігати таємницю протягом усього життя.

Тут відчинилися двері, і в каюту зайшов батько.

— Алісо, — сказав він, — ти не взяла випадково мою синю ручку? А то я дивлюся — в мене ручка з чорною пастою. Мабуть, твоя.

— Ой, моя! Як ти мене обрадував. Виходить, я твоя дочка!

З російської переклала Валентина Митрофанова

Друкується за виданням: ПІОНЕРІЯ. — 1987. — № 3.