Коваль із Великого Вутона

одно особлива вдача віднайти її.

То був добрий торт, і ніхто не прискіпився ні до чого, крім того що мав

він розмір не більший ніж було потрібно. Коли його розрізали на кавалки, то кожній дитині випало по шматку, але понадто нічого не зосталося: добавки не було. Шматки торту скоро зникнули і час від часу забавунця чи

монетка віднаходилися. Дехто знайшов одну, дехто дві, а дехто жодної; бо

кожен мав свою удачу, чи була там ляля з чарівною паличкою на торті чи не

було її. Але коли торт був з’їджений, не виявилося ані сліду якоїсь

маґічної зіроньки.

„Най Бог боронить!” мовив Кухар. „Значить вона була зроблена не зі

срібла; мабуть вона розтанула. Чи може пан Учень мав рацію і вона була

направду маґічною, і ось щойно зникнула і повернулася до Феєкраю. Недобре

так жартувати, але недобре.” Він подивився на Учня зі скривленою

посмішкою, а Учень глянув на нього своїми чорними очима і зовсім без

посмішки.

Все одно, срібна зіронька була направду феїстою зіркою: Учень не робив

помилок на той рахунок. Сталося так що один із хлопчиків на Празнику

проковтнув її навіть не помітивши того, хоча знайшов був у своєму

шматочку срібну монетку і дав її Нелі, дівчинці яка стояла поруч із ним: вона виглядала такою розчарованою, не знайшовши в своєму шматочку нічого

такого цікавинного. Він часом задавав собі питання що таки трапилося з

зіронькою, не знаючи що вона залишилася з ним, заховалась кудись де її не

було відчутно; бо такий мала вона намір. В тім місці чекала вона довгий