Коваль із Великого Вутона

танці, і мала в руці мацьопну чарівну паличку з льоду який розсіював

іскорки світла.

Діти споглядали то з широко відкритими очима, і одна чи дві дитини

заплескали в долоні, вигукуючи: „Чи ж то не є файне і не феїсто-чарівне!”

То втішило Кухара але учень виглядав невдоволено. Вони обоє були

присутні: Майстер мав розрізати Торт коли настане час, а учень мав йому

нагострити ножа.

Врешті Кухар взяв до рук ножа і приступив до столу. „Маю вам сказати, мої

файні,” мовив він, „що всередині тої чудової глазурі є торт приготований

з багатьох смачних речей до їдження; але також до них домішані є багато

інших маленьких гарненьких штучок, забавунці, і монетки і чого там тільки

нема, і мені казали що то є на щастя віднайти у своєму шматочку якусь із

них. Їх є в торті двадцять чотири, то значить має бути по одній для

кожного з вас, якщо Королева Фея вчинить по чесному. Але не завжди вона

так чинить: бо то хитре мале створіння. Спитайте пана Учня.” Учень

повернув голову і уважно вивчив лиця дітей.

„Нє! Я забув,” сказав Кухар. „Їх є двадцять-п’ять цього вечора. Є теж

мала срібна зіронька, особлива і маґічна, якось так пан Учень каже. То

вважайте! Бо як зламаєте собі об неї якийсь зі своїх гарних передніх

зубчиків, то вам зіронька його не відремонтує. Але я вважаю що то є все