Коваль із Великого Вутона

відколи перейняв посаду але пошукавши, знайшов пуделко на високій поличці

у схроні.

Він зняв пуделко з полички і здмухав порохи з накривки; але коли відкрив

то виявив що всередині залишилося дуже мало прянощів, а ті що були ті

були висохлі та запліснявілі. Але в одній із секцій, в кутику лежала

маленька зіронька, заледве така як наші шестипенси (^1) за розміром, чорної барви, ніби зроблена зі срібла, але потьмяніла. „Але кумедна!”

сказав він, розглядаючи її до світла.

„Н, вона не кумедна!” сказав голос позаду, так раптово що Ноукс аж

підстрибнув. То був голос Учня, і він ще ніколи не говорив до Майстра

таким тоном. Направду він рідко коли говорив до Ноукса взагалі якщо

тільки той не звертався до нього першим. Юнак як має бути, досить

пристойний на свій вік; най він буде вправний з глазурою але йому ще

багато слід вчитися: то була думка Ноукса.

„Що ти хочеш сказати, юначе?” мовив він, не вельми задоволений. „Якщо

вона не кумедна то яка вона?”

„Вона є _ф_а_й_н_а_,” мовив Учень. „Походить з Феєкраю.”

Тоді Кухар засміявся. „Добре; най буде,” сказав він. „Означає майже то

саме; але називай то так коли маєш бажання. Колись ти виростеш. Тепер

можеш далі братися ща виколупування кісточок із родзинок. Якщо попадуться

якісь феїсто-витончені, скажеш мені.”