Коваль із Великого Вутона

він зростав. Людям подобалося як він говорив, навіть якщо було то

попросту „Доброго ранку”.

Він став добре відомим у своїй країні, не лише у своєму селі, але й у

багатьох інших довкруги, за свою майстерність. Його батько був ковалем, і

він продовжив його справу і вдосконалив батькове ремесло. Ковальчук було

його ім’я поки батько був при житті, а далі просто Коваль. Бо на той час

він вже був найліпшим ковалем між Далеким Іістоном та Західлісом, і вмів

робити речі кожного кшталту у своїй кузні. Більшість із них, звичайно, були прості та практичні, до вжитку на щодень: знаряддя для ферми, інструменти для столярів, приладдя кухонне, баняки і сковорідки, решітки

і петлі і завіси на двері, гаки для вішання сковорідок, андірони, підкови

і подібні речі. Вони були міцні і служили довго, але мали теж у собі

певну витонченість, будучи зразком гарної форми, приємні до тримання в

руках і до споглядання.

Але деякі речі він, як мав час, робив для насолоди; і вони були красиві, бо ж умів він вкласти залізо у прекрасні форми які виглядали такими

легкими та делікатними як прикраса листків і цвіт чи, видавалося, навіть

більше. Мало хто міг пройти повз браму чи ґратки його виробництва, не

перестаючи подивовуватися ними; ніхто теж не міг пройти крізь них коли

вони були замкнені. Він співав коли виготовляв речі такого типу; і коли

Коваль починав співати, то ті хто були неподалік спиняли свою працю і

приходили до кузні послухати його.

Ото було все що більшість людей знали про нього. Того було направду