Коваль із Великого Вутона

акуратно поводився з грошима. „У всякому випадку він не поїде собі геть, не повідомивши нас,” вони казали, „і най ліпше будем мати поганого кухара

ніж ніякого. Сім років лишається до наступного Великого Торту, і на той

час він певно вже буде вміти його зготувати.”

Ноукс, бо так його звали, був вельми втішений тим поворотом подій. Він

завжди бажав бути Майстром Кухарем, і ніколи не сумнівався що зможе собі

дати раду. Часами, коли він залишався сам у кухні, він бувало одягав

високий білий капелюх, і споглядав себе у виполіруваній сковорідці, і

говорив: „Як життя, Майстре. Той капелюх вам пасує люкс, як на вас

роблений. Маю надію справи ваші йтимуть файно.”

Справи йшли досить файно; бо спершу Ноукс старався як міг, і мав Учня до

помочі. Направду він навчився багато від нього, підглядуючи за ним, хоч

того Ноукс ніколи не визнавав. Але ось надходив час на Празник-24, і

Ноукс мав собі думати про готування Великого Торту. В душі він хвилювався

з того, бо хоча після семирічних вправлянь йому вдавалося зготувати

терпимі пляцки і тістечка для звичних нагод, він знав що його Великий

Торт напружено очікують, і що має він задовільнити строгих критиків. Не

тільки дітей. Менший за розміром торт із тих самих складників і тієї

самої випічки треба було теж спекти для тих хто помагав готувати забаву.

Також, очікували що Великий Торт має мати щось новотвірне та несподіване

в собі, що він не може бути простим повторенням попереднього.