Коваль із Великого Вутона

собі білі кораблі які поверталися з битв на Темних Походах про які людям

не було нічого відомо. Він бачив як великий корабель високо підкинуло над

сушею, а піниста вода беззвучно відступила від нього назад до моря.

Одинадцять мореплавів були високі і страшні; їхні мечі сяяли, їхні списи

яскравіли на сонці, ав їхніх очах було пронизливе світло. Раптом вони

підняли голоси у пісні тріюмфу, і тут його серце пройняв страх, і він

впав обличчям донизу, і вони переступили через нього і помандрували далі

відлуннистими пагорбами.

Надалі він не ходив більше до того прибережжя, переконаний що знаходиться

на острівному королівстві, яке оточене Морем, і звернув свою увагу на

гори, забажавши сягнути серця королівства. В одній із тих мандрівок на

нього зрушився сірий туман і він залишався довгий час у непевності аж

доки туман не відкотився геть і він виявив що знаходиться на широкій

рівнині. Ген далеко був великий пагорб тіні, а з тієї тіні, котра була

корінням, виросло Дерево Короля, і воно розгорталося у небо, і сяяло як

сонце опівдні; і відразу вродило незліченну кількість квітів та плодів, і

жоден із них не був подібний на інший що проростав на тім дереві.

Він ніколи більше не бачив того дерева, хоча часто шукав його. На одній

із таких мандрівок, сходячи на Зовнішні Гори, він потрапив на вглиблену

між ними долину, на дні якої лежало озеро, спокійне і без жодної зморшки