Розділ «УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ»

До арієзованих народів під біблійною назвою Магог, що відігравали велику будівничу (цивілізаторську) роль, належать кіммерійці, скіфи, сармати, анти, таври, білі гуни, слов'яни, половці (частково), кипчаки і, зрештою, русичі-українці.

До народів «чорної легенди» (протилежної місії) відносять, наприклад, торків, печенігів, «чорних» гунів, татаро-монголів. Це біблійні Гоги, які виконували антиарійську (антицивілізаторську) місію. Вони намагалися зруйнувати Великий арійський пояс, що єднав духовні центри Тибету і Аратти (Праукраїни).

Таким чином, наші предки — це світлі Магоги, які віками стояли на смерть у битвах проти хижих степовиків Гогів, прикривали собою західну (християнську) цивілізацію від смертельних навал. Історія Праукраїни і, власне, України має, можна сказати, яскраво виражений «антигогівський» характер, виступає важливим фактором всесвітньо-історичної драми, окресленої у священних книгах. У цьому — суттєвий аспект української ідеї.

П'ЄМОНТ УКРАЇНИ

— Колись уся Україна Галичині пам'ятник поставить. Вона утримує нашу ідею. І в пікетах 1991 року, коли був заколот, галичани стояли…

— Ми теж стояли, з Полтавщини…

Вулична розмова

На нашу думку, саме Галичина містить в собі сакральний (доленосний) елемент життя української нації, виступає «акумулятором» національної ідеї. Якщо історичний процес в Україні йде спокійно, «поволі», то Галичини нібито й нема — скромно собі живе, вирощує хліб, співає пісні на своїх полонинах… Але як тільки наступає якийсь переломний етап в історії, тут Галичина й підносить свій голос. Дивіться самі…

Монгольські орди вже прокотилися майже по всій Київській Русі. Вузькоокі переможці на міцноногих конях вийшли у Карпати і націлилися на Західну Європу. І тут, як ми вже говорили, «показує» свій характер Галицька земля. Вона змушує Золоту орду з нею рахуватись, докладає чимало зусиль, щоб Батий повернув свою кінноту на схід.

Не буде перебільшенням сказати, що саме Галичина виступила осередком нового, наймогутнішого в тогочасній Східній Європі, національно-державного утворення — Галицько-Волинської Русі.

А візьмемо наше криваве століття. Хіба не січові стрільці з Галичини перетнули шлях до Варшави кінноті Бульонного? І цей факт має доленосне значення не тільки в історії Західної України, а й щодо поширення російського більшовизму на Захід.

А національний рух?.. Усі його течії — і помірковані, і екстремістські… Де їхні витоки?

Помірковані націоналісти не висувають екстремістське гасло 'Україна для українців», розуміючи, що корінна нація повинна лише силою свого авторитету вести за собою весь народ, а не нав'язувати усім свій націоналістичний «звичай». Та й народ у цілому цього не сприйме. І ми не збираємося вихваляти націоналістів як політичний рух. Але в аспекті української мрії — ідеї багатостраждальної нації — вони, переважно молоді люди, з неабияким ентузіазмом демонструють енергію, яка подає надію.

Уся українська філософська, історична, соціологічна думка минулого і нашого століть (включаючи діаспору) пронизана сакральною ідеєю націоналізму. Галичина була і є своєрідним «казаном», де варилися ідеї української самостійності. Після війни саме Галичина взялася за зброю і понад п'ять років вела важку, безперспективну боротьбу проти радянського монстра. Це ж все одно, що з мотикою у руках кинутися проти Сонця! Але цей відчайдушний стрибок Галичини вельми символічний — «спрацювало» генетичне коріння вільної європейської нації! І зараз Галичина — оплот української національної ідеї. Саме у Львові зародився сучасний Народний Рух.

Михайло Грушевський визначав політику як любов до народу. А в нас часто нею займаються нечестиві люди, які думають лише про себе. Націоналісти (всі, з ким я спілкувався) демонструють протилежне — їм віриш на слово, а слово таке: «Нація понад усе!» Це, безперечно, люди, які бажають добра своєму народу більше, ніж собі, готові жертвувати собою ради ідеї! Їхня енергія, їхня безкомпромісна боротьба дає позитивний заряд усім, кому дорога Україна.

Але треба враховувати ще один аспект відродження» і життя нації — аспект цілком відкритий, ментальний. Сакрал — це, скоріше, архетип народу; він десь «усередині», у глибині душі. Тому переконаний, істина нашого відродження все ж таки десь «посередині»; вона коріниться у менталітеті не лише п'яти західноукраїнських областей, а й в менталітеті Черкащини, Полтавщини, Київщини.

Можливо, й був правий М. Грушевський, коли у 1918 році казав: «П'ємонт [П'ємонт — місто в Італії, де зародилося італійське відродження] українського відродження — це Львів», але правий для свого часу. Тепер, на наш погляд, «П'ємонтом відродження» стають серединні регіони України — Київщина, Полтавщина, Черкащина. Це місця Котляревського, Гоголя, Шевченка. І сучасна літературна мова українського народу, як кажуть спеціалісти, пішла від полтавського діалекту.

Галичанський сакрал якраз і виявляє себе через дію києво-черкасько-полтавського П'ємонту.

Є стара легенда: в далекі часи в Галичині був майдан, укритий золотом. Тут вершили державні справи князі разом з народом. Коли до Галича прийшов Батий і хотів забрати золото, то воно ввійшло в землю на сім метрів, де й досі чекає свого часу. І має вийти на поверхню вже як реалізована мрія українського народу.

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ СКЛАДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ