Розділ «УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ»

Четвертий. В Україні кількість «начальників» різного рівня — керівників, державних службовців, різного роду чиновників — у 4–5 разів більше (на 10 000 жителів), ніж у США чи Японії. Витрати на управління зростають дуже швидко, а так званий коефіцієнт керованості економікою безперервно знижується.

П'ятий. Напевно, нашій еліті так усе осточортіло, так їй допекли негаразди, що вона байдуже сприймає намагання окремих інтелектуалів скомпрометувати християнство і навернути громадян України до язичницьких вірувань. Інші народи прагнуть якось модернізувати християнство, краще пристосувати його до сьогодення, а ми його відкидаємо, тягнемося до ідолів, які стирчали в Києві 1000 років тому. Хто ж нас буде поважати після цього?

Я б назвав ці українські парадокси вселенськими. Тому, що доленосні проблеми людини, народу взагалі вирішуються у вселенському полі. Що це? Тривіальний ідіотизм чи, може, суїцид — самогубство, на яке прирікає сама себе нація? Що з нами робиться? Чому наші генії і таланти для самореалізації їдуть до США, Канади чи навіть до Росії? Хтось підрахував, що третина Нобелівських лауреатів у світі — українці або ті, що вийшли з України (самі чи їх батьки).

Кажуть, що наша нація, особливо її еліта, правопівкулева, тобто більш здатна до інтуїтивних прозрівань і духовних подвигів, ніж до аналітичної інформації, прагматичних дій. Навіть дехто з дослідників (М. Продум) називає нас «нацією золотих комірців», тобто «брахманами» (саме вони в давньоаршському суспільстві відзначались тим, що носили золоті комірці). І в цьому є якесь пояснення сьогоднішньої ситуації: адже час брахманів (за езотеричним вченням) наступає на початку третього тисячоліття. Чи діждемося?.. А втім, шановний читачу, думай сам…

УКРАЇНСЬКА БЕРЕГИНЯ

Від родини йде життя людини. Народне прислів'я

Що є основою українського відродження, запорукою реалізації нашої ідеї? Я думаю, що це жінка-матір. Глибина, масштабність, уся динаміка відродження нації залежатимуть від того, наскільки і як швидко ми відродимо нашу Берегиню, Повернемо їй почесне місце, яке вона споконвіку займала в аріїв, а пізніше в українській історії. Не ми перші говоримо: зрозуміти до кінця народ України, «таємні» пружини його руху, його душу і мрію можна, лише уявивши в ролі «етнічного центру» жінку-матір, дружину, Берегиню — генетичне і духовне джерело всього того, що називається «українством», Жінка-Берегиня — такий же глибокий і багатозначний символ України, як і тризуб.

У даному випадку мова йде не про тривіальні і надзвичайно важливі для будь-якої нації «жіночі функції» — дітонародження, виховання молодого покоління, зміцнення сім'ї. Мова — про українську специфіку: здавна особливе, «арійське», становище жінки як хранительки домашнього вогнища, духовності в Україні було і є основою соціальної (включаючи політичну!) стабільності, соціальної моралі, душевної рівноваги і стійкості, а значить, і соборності, єдності нації. Тут проходить і суттєвий «водорозділ» між українським і російським народами (становище жінки у росіян канонізовано ще в ХVII ст, відомим «Домостроєм»).

Охарактеризувати роль жінки в українській сім'ї, не кажучи вже про її становище в системі українського етносу, не так просто. Його не визначиш словами «главенство» чи «панування». Його не охарактеризуєш за допомогою поняття «золота клітка» для чоловіка (хоча, кажуть, чоловікові, який пожив з жінкою-українкою, важко потім ужитися з жінкою іншої національності). Справа зовсім не в «пануванні'' жінки над чоловіком. У будь-якому випадку запорожцю, який повернувся додому з Січі, і на думку не спадало зайнятися «керівництвом» у власній хаті і вказувати жінці, що їй слід робити. У її добрих, лагідних і таких рідних, надійних руках він просто відчував себе «паном». І більшого не жадав.

Головне в соціальному становищі жінки в Україні все-таки морально-духовний аспект. Хліборобська «степова» технологія і духовність — це дві життєві іпостасі яфетичного світу, які пов'язані з Україною-Араттою. І обидві випливають із специфічної ролі жінки в українському суспільстві.

Відзначимо неабияку деталь: важко знайти іншу таку націю, в історії якої залишили б про себе пам'ять так багато видатних жінок. Ярославна — жінка князя Ігоря, княгиня Ольга, дочки Ярослава Мудрого (Анна — королева Фракції, Єлизавета — королева Норвегії, Анастасія — королева Угорщини), Євпраксія — германська імператриця — це епоха Київської Русі. А ось епоха козацька і гетьманська: Маруся Богуслазка, Маруся Чурай, Роксолана (жінка турецького султана Сулеймана), Анастасія Заславська (видавець знаменитого Пересопницького Євангелія) і багато інших. Згадаємо тут і видатних жінок більш пізньої пори: Марко Вовчок, Леся Українка, Марія Заньковецька… Можна перераховувати і перераховувати…

Сьогодні, коли ми намагаємось осмислити соціальний, особливо моральний потенціал відродження, ми говоримо: «Шукайте жінку!»

З особливим, провідним, стабілізуючий становищем жінки в суспільстві пов'язано вирішення ключових проблем українства, його духовного відродження. По-перше, це проблеми моралі. Відомо, що при наявності величезних матеріальних ресурсів (земля, її надра, геополітичне розташування), демографічного, інтелектуального потенціалів (чисельність народу, потужність його генетичної бази, рівень освіти, розумові здібності) у нас явно відчувається дефіцит морального чинника.

А він закладається ще в дитячому віці, на нього вирішальний вплив справляє сім'я, особливо мати. І не тільки це. Жінки облагороджують, гуманізують усі сфери громадського життя, включаючи і політичну. Було б набагато менше недоліків у нашому «державотворенні», якби було більше жінок серед депутатів парламенту, міністрів, інших посадових осіб.

По-друге, мова. Не потребує доказів те, що діти розмовляють мовою своїх родин — материнською мовою. Ми не відкидаємо ролі школи у вирішенні мовної проблеми. Але знову ж таки, хто переважно працює з дітьми в початкових класах? Жінки.

По-третє, соборність України так чи інакше випливає з душевної соборності (єдності) її громадян. Двомовність, сум'яття душ, ментальна невизначеність, роз'єднаність людей — ось корені наших негараздів, включаючи і економічні недоліки. А ці негативні «корені» ліквідовуються насамперед у сім'ї, у процесі батьківського виховання дітей.

По-четверте, розвиток дошкільного і шкільного виховання (горнила людських душ) — справа жіночих рук і характерів. Роль жінки тут ніким і нічим не замінити.

По-п'яте, істинний патріотизм — любов до великої Батьківщини — у людини невідривний від любові до своєї малої батьківщини з її калиновими кущами, вишневими садками, запахом свіжого хліба, босоногим дитинством, білою хатою і мамою на порозі…

У кожного своє, зачаєне, невимовне… Водночас — це вже не своя «окрема правда», не «своя Канада», ні, це наша єдина Україна, «наша ненька», за яку і померти не страшно. Ось де корені народної педагогіки, ось де фундамент школи патріотизму!

Так, сила народу, його безпека, впевненість у завтрашньому дні пов'язані з чоловіками. Але вони — козаки в душі; в нелегкій чоловічій праці, в наполегливій боротьбі їх неначе супроводжує хвилюючий жіночий голос, проникливі слова: «Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мій синьоокий». Такий козак непереможний у будь-якому герці…