Розділ ««АРІЙСЬКИЙ» ГІТЛЕРИЗМ»

…Да, люди произошли от обезьяны. Но не немцы! Мы, арийцы, являемся прямыми потомками гипербореев — полубогов гигантского роста, живших на севере, обладавших недюжинным умом, нечеловеческой силой и совершенной наружностью.

Л. Розенберг

ДИВИСЬ У КОРІНЬ

Германия, Германия! Превыше всего.

Гимн нацистов

— Аналіз «германського фактора» не менш важливий для розуміння Русі-України, всієї її історії, ніж аналіз єврейського чи монгольського. У вашій літературі часто вживають такі терміни, як «пангерманізм», «панславізм». Однак ніхто з авторів серйозно їх не досліджував — у всякому разі, у відкритих публікаціях. Складається таке враження, що історики, філософи, соціологи соромляться ретельно проаналізувати численні висловлювання фашистських ідеологів і етнологів стосовно України, Росії, слов'янства взагалі, або ж такі витвори гітлерівців як «Хартія СС», план «Ост» (план «онімечення східних земель») та ін.

Між Руссю-Україною (слов'янами) і германцями протягом всієї історії було не тільки ствробітництво, а й суперництво, яке часто переростало у ворожнечу. У Велесовій книзі є такий запис: «Ось готи прийшли в степи наші, творячи зло» Звичайно ж, суперництво виникало не тільки з приводу територій (так би мовити, географічного простору), а й щодо місця та ролі відповідного народу в культурно-цивілізаційному процесі Європи. Саме з цього приводу вже згадуваний нами філолог-славіст О. О. Потебня з гіркотою зазначав: «У слов'янських землях ненавидять німецьку освіченість, тобто майже всю освіченість, яка є там»[Потебня А. А. Мысль и язик.—С. 178]. Німецькі інтелігенти добряче «попрацювали'», приписавши значну частину слави Русі-України германцям. На «неприємне звеличення своєї національності, яке дозволяли собі німецькі письменники», не раз, слідом за М. Ломоносовим, вказували й російські історики [Див., напр.: Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — Юг. Т. —С. 9, 214].

Один з головних теоретиків гітлеризму К. Хаусгофер безустанно наголошував: «Необхідно повернутися до першоджерел, тобто підкорити Південно-Східну Європу: Карпати, Україну і йти далі на Кавказ, Алтай, Туркестан, Памір, Гобі і Тибет. Ці території є серцем Землі. На Джомолунгмі, Білусі, Ельбрусі повинні бути встановлені наші штандарта [Zeitschrift fur Geopolitik. — 1940.—№ 3. — S. 9].

Якщо уважно проаналізувати сказане, то стає зрозуміло, що йдеться насамперед про духовне панування над Євразією. Германаріх, Барбаросса, тевтонські рицарі, Фрідріх Великий, Бісмарк, Гітлер — всі вони не тільки турбувалися про розширення «життєвого простору для власного народу, а й спрямовували свої погляди далеко на Схід, до самих Індії та Китаю. Вони мріяли в променях німецької свободи зігріти усіх, включаючи бушменів і китайців [Див.: Энциклопедия Третьего рейха. — С. 98]. Правда, Гітлер з цього приводу висловлювався більш конкретно: «Коли ми говоримо про завоювання нових земель у Європі, ми, звичайно, можемо мати на увазі насамперед тільки Росію і ті окраїнні держави, які їй підпорядковані» [Гитлер А. Майн Кампф. — М., 1998. — С. 549]. Наведені висловлювання багато хто вважає нацистською пошестю — явищем несподіваним і випадковим. А даремно. У даному випадку варто прислухатися до стародавньої поради: «Дивись у корінь».

Я дотримуюсь, як вже зазначалось, біблійного принципу (чітко сформульованого св. Іоанном Кронштадтським) про необхідність розрізняти народ і ті темні сили, які можуть ним заволодіти. Дай, Боже, щоб нові темні сили ніколи більше не оволодівали німцями — цим великим і талановитим суперетносом.

Однак історія знає випадки, коли ідеї пангерманізму (географічного і духовного) брали гору і тоді добропорядних, освічених німців немовби підмінювали: вони з мечами в руках починали запроваджувати свої порядки в Європі, особливо у її східній частині.

«ДИНАМІЧНА» НІМЕЧЧИНА І «НЕПОРУШНИЙ» КИТАЙ

Німеччині — Захід, Китаєві — Схід. Лозунг пангерманістів

— Гляньте, будь ласка, на карту Євразії. Це ж моноліт. А чому він поділений на два континенти? Америка, яка складається, по суті, із двох великих частин, і то єдиний континент. А тут — два. Євразія поділена на континенти не за географічним, а етнічним, точніше, расовим принципом. Урал (гори Меру, або Харе, як їх назвали в прадавні часи) — східна межа аріїв-гіперборейців, які «заквасили» білу расу основної гілки людства (започаткованої Сіфом — третім сином Єви). Уральський хребет — західна межа допотопної жовтої раси і всього Східного світу, що» має власний сакральний зміст. Як зазначав англійський письменник Р. Кіплінг: «Захід є Захід, Схід є Схід. І не зрушити їм з місця».

Урал — сакральний (і не тільки сакральний, якщо брати до уваги його воєнний потенціал) плацдарм могутності Росії — її «становий хребет». Згадайте відому пісню В. Висоцького:

Землю вертели немцы против нас, а обратно ее завертел наш комбат, оттолкнувшись ногой от Урала [У зороастризмі взагалі гори Уралу (Меру) вважаються священним центром світу, бо саме звідси арії почали творити нову (післяпотопну) цивілізацію].

Отже, два світи на одному географічному моноліті з численними расами і народами, культурами і релігіями. Як тут не зародитися різним «пан»: панмонголізму, пангерманізму, панславізму, панісламізму. Але що характерно, реалізація усіх цих «пан» з перемінним успіхом проходила через південноруські, тобто українські степи. Китай залишався непорушним, навіть відгородив себе стіною від варварського світу, а простори на південь і захід від Уралу стали яблуком розбрату між вже зрілою германською і більш молодою слов'янською расами. Як відомо, ще О. Пушкін ставив питання:

Славянские ручьи сольются ль в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос…

«Російське море» не тільки не «иссякло», воно вийшло з берегів, покривши собою простір «от финских хладных берегов» і до самого північноамериканського континенту, де у свій час під керівництвом Г. Шеліхова і А. Баранова було побудовано 45 поселень, у яких мешкало понад 12 тисяч російських підданих. У результаті воно («Російське море») із суто слов'янського перетворилося в евроазійське.