Розділ ««АРІЙСЬКИЙ» ГІТЛЕРИЗМ»

Складається враження, що бідним німцям, як і росіянам (московитам), завжди «не хватало»' землі. «Ще дві тисячі років тому, — заявив А. Гітлер (і не він один), — співвідношення кількості народонаселення і кількості землі було для німців «максимально несприятливим». І ось тепер, через 2000 років, ми знову перебуваємо у такому ж несприятливому становищі» [Гитлер А. Майн Кампф.—С. 214]. Слава Богу, що ідеями панславізму і пангерманізму опікувалися лише окремі діячі, а не цілі народи.

Після того, як монголи влили своєї крові в «руські жили» і панславізм злився з панмонголізмом не тільки в політичній сфері, а й у душі росіянина, можна говорити про новий, більш потужний фронт супротиву германізму. Він далеко не той, що був за часів Андрія Первозванного, Данила Галицького і Олександра Невського.

Що не кажіть, але й досі з підсвідомості німців не вивітрилися переконання щодо «загальноєвропейської» культурної місії германської раси. Достатньо переглянути твори філософів-класиків Гегеля, Ніцше і стає зрозумілим, що Розенберг, Гітлер та їх соратники не просто висмоктували із пальця сентенції на зразок: «Зовсім не обдаровані державники слов'янства дали силу і міць російській державі. У цьому відношенні Росія сповна зобов'язана німецьким елементам» [Там само. — С 219]. А візьміть горезвісну ідеологію «Дранг нах Остен». Адже вона також не суто гітлерівська. Своїм корінням вона сягає праць готського історика Иордана, мислителів XI–XII століть А. Бременського і К. Гельмгольда [Праця К. Гельмгольда «Хроніка слов'ян» була опублікована в Німеччині у 1936 році] і, нарешті, теоретиків расизму недавнього минулого Ж. Гобіно, X. Чемберлена, А. Розенберга.

Спеціалісти повинні ретельно дослідити першоджерела, розібратися в походженні германського суперетносу, досить могутнього, складного і внутрішньо суперечливого організму.

Недарма ж він дав стільки паростків, та ще яких паростків! Французи, данці, англійці, шведи, норвежці, ісландці — все це пагони германського «дерева».

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ГЕРМАНЦІВ

В древних песнопениях германцев говорится, будто их прародителем был бог Туиско, порожденный землей. Его сыном был праотец Манн, а у того было три сына, от которых произошли три главных племени германцев.

К. Тацит

— Відомі давньогрецькі історики Страбон, Птолемей, їх давньоримський колега К. Таціт (я маю на увазі його працю «Про походження і місце проживання германців») більше уваги приділяли зовнішнім рисам життя давнього і відсталого, з їх точки зору, народу, котрий ніяк не могли приборкати вишколені римські легіони. Однак це їм не завадило визначити вузлові моменти генеалогії германців: Таціт називає «діда» і «батька» германського народу — бога Туіско і його сина Манна. Страбон вказує на «чистих кельтів» як на найближчих предків германців по материнській лінії. Саме від цього народу — «чистих кельтів», як вже зазначалося, і походить назва «германці». Чисті кельти, за словами Страбона і Птолемея, жили в межиріччі Прут-Дунай [Див.: Птолемей. Пособие по географии. — ІІІ. 5.10]. Наведені міркування знаних істориків досить важливі, але їх недостатньо для розуміння природи германського суперетносу.

На нашу думку, торкаючись цієї складної теми, необхідно брати до уваги й такі важливі історичні документи, як «Хроніка Бероса», манускрипти «Ура-Лінда» і «Грамота Александра Македонського». Ваша офіційна історіографія їх не знає [Коментарі до цих літературних джерел у російських виданнях з'явилися лише останнім часом. Див.: Дугин А. Мистерии Евразии; Мыльников А. С. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. — СПб., 1996; Энциклопедия Третьего рейха]. Зазначені літературні пам'ятки в СРСР і Україні до останнього часу вважалися або фальшивками, або пустими розмовами, навіть казочками. Однак без них не можна правильно зрозуміти ні генезису германців, ні їх відносин з Руссю-Україною.

Давнє походження цих історичних пам'яток, їх автентичність доведені. Винятком, правда, є Грамота Александра Македонського, компілятивний характер якої кидається в око (як і наявність кількох неідентичних її варіантів). Як би там не було, а інформативна значущість цього документа безсумнівна.

Перекази, що містяться в цих документах, пояснюють і конкретизують давньогерманські міфи про богів. З них і почнемо.

Порівняльний аналіз численних і різнопланових священних переказів прагерманців дає змогу виявити таку загальну схему: у всіх німців і скандинавів один божественний предтеча — бог війни і воєнної вдачі Одін [Одін мав й інше ім'я: Вотан (у скандинавів), Одноокий (у скіфів і шумерів)]. Він же очолює весь пантеон.

В Одіна була дружина — богиня Фрейя, від якої народилися діти — плем'я фрізів [Нагадаю, мова йде про фрізів (ферезеїв) — так званих народів моря, з якими вели кровопролитні війни євреї в Палестині. А через 3000 років потомки цих самих фрізів — нордичні арійці — можна вважати, помстилися євреям, влаштувавши їм холокост]. Забігаючи наперед, скажу, що це плем'я і склало етнічну основу «нордичних арійців», яких особливо виділяли і плекали гітлерівці. Від другої дружини Одіна, богині Йорд, народився син — громовержець Тор, від якого, у свою чергу, походять різні племена, включаючи готів і тевтонів. Всього в Одіна було вісім синів. Від них і беруть свій початок численні германські племена.

Мав Одін і рідного брата Локкі. Про нього спеціалісти відгукуються так: «Це найсуперечливіша фігура скандинавської (прагерманськот) міфології [Религии мира.—Т.6.—Ч.1.—С 247]. І дійсно, спочатку він був богомасом і першим помічником Одіна в його творчих і військових справах, а потім перетворився (в етногенетиці поняття «перетворення» відіграє особливу роль) на протилежність свого грізного брата — став добросердним, життєрадісним, розумним, порядним німцем. Він якраз і склав «нормальну», здорову основу німецької нації, яка дала світу Шіллера, Бетховена, Гете.

Звичайно, це досить загальна і спрощена схема. Було б зовсім непогано «розкрутити'' її у деталях. Однак повернемося до історичних пам'яток. Відомості про германців дослідники, вірогідно, запозичували із «Хроніки Бероса», яка з'явилася на світ у III столітті до н. е. і була особливо популярною в середньовіччі та й у гітлерівській Німеччині. Правда, лише до 1934 року. Потім цю «Хроніку» власті викреслили із списку основоположних творів нацистської доктрини [Берос — вавилонський єврей, точніше халдей, жив у IV ст. до н. е. Свою генеалогію германців він обгрунтував, виходячи з Тори. До історіографічного обігу «Хроніку Бероса» увів хроніст А. Кранц].

У «Хроніці Бероса» розповідається про короля Туаскона, від якого в Сарматії походить багато народів. Він тривалий час правив на великих територіях від Дону до Рейну. Таким чином, роблять висновки інтерпретатори «Хроніки», весь цей простір (включаючи і українські землі — Ю. К.) правильніше було б назвати Великою Германією.

Я думаю, що уважний читач вже відчув підспідок претензій «спадкоємців» Туаскона — від псів-рицарів XII–XIII століть до гітлерівських ідеологів «Дранг нах Остен». Він має підстави зауважити, а чи правомірно з тієї обставини, що міфічний германський «земнонароджений» бог Туаскон колись урядував на землях від Дону до Рейну, робити висновок про історичну приналежність української території Великій Германії? Адже хто із прадавніх народів не ходив вашими землями і не проживав на них у певні періоди. Можна сказати, що вся Європа у свій час побувала тут. Згадайте О. Пушкіна:

Все промелькнули перед нами, Все побывали тут!

Така вже специфіка вашого географічного положення. Якщо йти за логікою пангерманістів, то і французи можуть заявляти про «Велику Францію», куди колись входили Подніпров'я і Карпати. Адже галли (предки французів) у свій час прийшли в Західну Європу із українських земель.