Розділ «XI»

Розмова не йшла. Комашко встав і почав прощатись. Саня й собі встала з стільця. Комашко пішов додому. Саня побігла в номер до Мурашкової, щоб розказати їй за своє щастя. В неї душа була повна щастя, як криниця води. Їй заманулось побалакать з подругою, пожити ще мріями, які й досі не заспокоїлись в її молодій душі. Навроцький сидів надутий, мов копиця в дощову годину. Фесенко примітив, що скоїлось щось недоладне в сім'ї, й собі незабаром розпрощавсь. Старий Навроцький, напившись чаю, пішов в гостиницю одпочивати. Він ліг на софі, а в його з голови не виходила думка.

«І що я сказав? Надало ж мені сказати таку страшну річ. Цей Фесенко, ця проноза вертиться ж між аристократами, часом ще скаже моєму начальникові, а той напише будлі-куди вище, може і в Петербург. Що, як звідтіль напишуть: прогнать з служби раба божого як «неблагонадежного»? А тут ще до пенсії служити цілих ява роки. Овва! овва! І надав мені нечистий скинути машкару. Жінка любить оксамит; Маня має велику симпатію до шовку. Усе те вони чепляють на себе залюбки… а справляють не за свої гроші, а за мої. Треба ще й Саню держати на курсах. Ой лишечко! приїду додому, зараз піду до архієрея з візитом… Треба частіше заходити за благословенням до архієрея. Овва! овва! Або хоч запишусь в «Славянський благотворительний комітет»…

Навроцька зосталась за самоваром з Манею.

- За що ви там балакали з Фесенком? - питала вона в дочки.

- Та… він почав дуже по-вченому, а я нічого не могла втямить. А потім…

- Дуже мало читаєш ти вчених книжок, - сказала мати.

Маня боялась вчених книжок, неначе чуми, й не могла їх читати, бо не тямила їх.

- Що ж потім? - спитала мати.

- А потім заговорив якось простіше, за квітки… - знехотя говорила Маня,

- Що ж він говорив тобі за квітки? - чеплялась мати.

- Та… казав, що він найбільше любить бузину, чи щось таке… - бовкнула Маня й почервоніла.

- Що це ти верзеш? Яку бузину? - спитала мати.

- Чи то пак… резеду! - сказала Маня. - Бо я прохопилась та йому сказала, що я сама сіяла весною резеду. Мати засміялась.

- Мабуть, ти недурно оце плутаєш та мішаєш бузину з резедою… Гм… Як почервоніла. Кажи-бо, що він казав тобі? - чеплялась мати.

- Та… казав, що він любить баклажани чи щось таке… та… Це я кажу за себе, що я люблю баклажани… а, а… він казав, що любить нарциси! - сказала Маня. - Я йому сказала, що я більше од усіх квіток люблю нарциси, а він каже, що й він любить більше за все нарциси, і обіцяв принести мені букет з нарцисів.

- Тепер? влітку? Де він їх достане? Це чудасія з вами, та й годі!

- Казав, що достане, хоч з-за границі випише! - сказала Маня.

- Що за диво? Він щось інше говорив тобі. Та признавайся-бо! Чого ти од його втекла?

- Бо стало ніяково й навіть трохи страшно! - сказала Маня.

- Оце диво! Хіба ж він страшний? Він же такий гарний.