Розділ «XI»

«Це неначебто французькі слова, - подумала Маня. - Треба покликати на поміч французьку граматику…» Вона кинулась в думці до французької граматики, в французьку етимологію, і не знайшла там тих слів. «Ой лишко! За що це він мене питає?» -подумала вона, а потім сказала:

- Ми… ми цього не вчили в мадам Роже.

Фесенко зареготався в душі й прикусив червоні губи.

- А ваша сестра таки любить ці терміни, - сказав Фесенко.

«Що ж то Саня любить таке чудне? - подумала Маня. -Якісь терміни… гм… чи не турецькі якісь мінарети?»

- Еге… любить, любить, - обізвалась Маня.

- Чи ваша сестра часом не соціалістка? - спитав Фесенко.

- Егеж, спеціалістка. Папа часом каже, що Саня спеціалістка, бо любить вчити в школі, каже, що й я спеціалістка, бо люблю малювати, - обізвалась Маня.

- Ви мене не так зрозуміли, Маріє Харитонівно. Я не кажу за спеціальність вашої сестри. Що вона добра спеціалістка в педагогії, я тому добре відомий. Я кажу, що ваша сестра, хоч молода, а вже знає добре усякі соціальні ідеї, цікавиться теоріями. Мабуть, багато читала й знає усякі теорії, - сказав Фесенко.

- Авжеж знає, бо вона добре вчилась в гімназії. Вона має золоту медаль. І в нас в пансіоні вчили теорію поезії і прози, - бовкнула Маня.

Фесенко насилу вдержався й трохи не зареготався голосно. Щоб не засміятись, він голосно кашлянув.

«Це чиста провінціальна дурепа! В пансіоні мадам Роже в Кишиневі нічого не робили, погано вчились і тільки байдики били та французьку мову вчили», - подумав Фесенко.

- Чи ваша сестра любить ті теорії ради самих теорій, чи прикладає їх до практики? - знов спитав у Мані Фесенко.

Маня вже зовсім не розуміла, за що він говорить.

«Ой боже мій, як він говорить по-вченому! Нічого не втямлю!» - подумала Маня і нічого не одповіла. Бідна дівчина оглядалась на всі боки, неначе шукала матері для помочі.

«Ну, це не Саня! - подумав Фесенко. - Повертай цабе, бо соб нікуди. Дуже високий тон я взяв для цієї дуринди. Тепер сміливо можна починати розмову про лелії та рожі».

- Ви, мабуть, тепер багато читаєте? - почав Фесенко трохи перегодя. - Місцина така гарна: море, скелі, акації, кораблі, білі вітрила. Поезія кругом! Самотина, тиша!

- Еге! - обізвалась несміливо Маня. - Тільки мама не дозволяють мені багато читати. Кажуть, що книжками можна очі збавить. Саня не слухає мами, читає багато, та ще й вечорами, і через те в неї очі вже болять; вона часом надіває окуляри.

- Оце негарно, як молоденька й гарна панна, як ви, та надіне окуляри. Ця штука належиться до старих. Бережіть свої очі. В вас такі пишні, ясні очі, яких я ще й не бачив ні в кого, - сказав комплімент Фесенко.

Маня почервоніла. В неї почервоніло навіть чоло, а щоки неначе зайнялись.