Розділ «XI»

- Я тепер читаю Гоголя… але… але мама каже: паннам ще не годиться читати усього Гоголя, - несміливо обізвалась Маня.

- А Шевченка ви читали? - спитав для штуки Фесенко, щоб випитать в неї погляд на українщину.

- Ні, не читала. В папи є Шевченків «Кобзар», але мама казала мені, щоб я його не читала: каже, що він написаний мужицькою мовою. Мама все дає мені французькі книжки, - сказала Маня.

«Буде саме така жінка, якої мені треба: не знає ніяких тих теорій та ідей, нігде мене не скомпромітує, не опоганить. Але щоб доладу розговоритись з нею, треба братись або до музики, або до рож та лелій», - подумав Фесенко.

- Як же оце ви покинули дома в Кишинев! свої квітки? Хто ж їх там доглядатиме? - спитав Фесенко.

- Ми повиносили вазони в садок і сказали, щоб наша горнична поливала. Квітки не пропадуть. Мама просила одну даму, що живе на нашій вулиці, наглядати, - сказала Маня.

- Гарні в вас вазони? - спитав Фесенко.

- О, дуже гарні! Два фікуси вже доросли до стелі. Мама не знає, що з ними робити, бо зрізувать шкода. А папа жартує, каже мамі: «Візьміть та й підніміте на два аршини стелю».

Фесенко зареготався. Маня й собі засміялась.

- Ті фікуси щепила сама мама. Тим-то вона так коло їх пильнує. І я сама своїми руками прищепила аж два.

- Аж два! - гукнув ніби здивований Фесенко. - І своїми ручками?

- Своїми руками, - сказала Маня. - Я сама й резеду сіяла, а мама сіяла айстри та левкої, - сказала Маня.

- І зійшла ваша резеда? Ох, як я люблю резеду! Це для мене найкращі в світі квітки! Як мені хотілось би подивитись на вашу резеду! - промовив з палом Фесенко.

- Приїдьте та й побачите! - сказала Маня й сама здивувалась своїй сміливості.

- А ви мені дозволите нарвати пучечок на пам'ятку та на згадку? - спитав Фесенко.

- Добре! - сказала Маня, і знов в неї щоки почервоніли.

- Я той букет сховаю в срібну та перлову скриньку й держатиму на пам'ятку до самої смерті! - знов гукнув з удаваним палом Фесенко.

- Нащо ви його будете ховати в скриньку? хіба він такий гарний? Є квітки багато кращі, ніж резеда, - сказала наївно Маня.

- Ні, для мене нема кращих квіток, як резеда, бо, бо… бо ви її любите. А що любите ви, те люблю й я, - сказав Фесенко й заглянув Мані в самі очі.

Маня засоромилась. Ще ніхто не говорив їй таких чудних компліментів. Вона трохи стурбувалась і хутчій повернула стежкою назад.