Розділ «XI»

- І простіші й прозаїчніші, - договорила за дочку мати. - Вона малює човна на березі моря під скелею.

- О, та й це сюжет не прозаїчний: човник маленький, синє море, сірі скелі, весло на човні, кругом білі хвилі. Чую поезію! - сказав Фесенко, прикинувшись поетом.

- Шкода, що тут нема фортеп'яна. Моя Маня забуде зовсім музику. Вона вже грає Шопена, - обізвалась мати.

- Невже ви граєте гм… гм… Шопена? - аж крикнув Фесенко. - Вже дійшли до таких трудних п'єс в ваші літа! Честь вам і слава! - сказав солоденьким голосом Фесенко.

Чи трудний, чи легенький той Шопен - він не тільки не знав того, але й навіть ніколи не чув за Шопена, бо зовсім не цікавився музикою.

- Чи не думаєте, Раїсо Михайлівно, послати Марію Харитонівну на курси в університет? - спитав Фесенко.

- Борони боже! - аж крикнула Навроцька. - Моя Маня вчилась в приватному пансіоні мадам Роже і вчилась не для курсів, а для себе. Я навіть боялась дати її в панянську гімназію. Знаєте, ті гімназистки та курсистки бувають такі…

Навроцька не договорила, їй здавалось, що за тих курсисток нечля навіть говорити з порядними людьми.

- Правда, бувають такі, такі собі… гм… - і собі не договорив Фесенко й спустив очі на стіл, неначе засоромився.

- Одначе час би нам і чаю напитись, а горнична самовара не подає. Йди, Маню, проходись з паном Фесенком по садку, поки я звелю подать самовар.

Це стара Навроцька дозволила дочці таку вже вільність, що дочка на неї аж очі витріщила: «Невже, мов, я оце піду гулять сама без мами з паничем?» - неначе питали її очі в мами.

Навроцька встала й почвалала помаленьку в гостиницю. Фесенко схопився з стільця, надів циліндер, кинув зручним махом на плечі пальто з смугнастою підбійкою й попросив Маню на гулянку. Навроцька пішла в свій номер, звеліла горничній подати самовар, а сама стала за завісою коло одчиненого вікна й кмітила звідтіль за Фесенком та Манею. Вона чогось боялась, щоб Маня часом не дременула кудись, не сіла з Фесенком на пароход та не чкурнула в Одес.

Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.

«Може, ця Маня тільки так собі зверху свята та божа, а в душі така розумна, гостра та начитана, як і її сестра Саня, - подумав Фесенко. - Вони ж з одного кодла, і не може бути, щоб Саня не напахала її своїм душком… Коли б часом не опектись, як я опікся од Сані».

I Фесенко задумався. Він не знав, з чого почати розмову. «А що як почну розмову за рожі та лелії, а вона мені дасть одкоша, як ота гостра Саня? - подумав Фесенко. - На кожний раз почну з поважних, високих матерій».

- Ваша сестра дуже розвита особа, начитана, дуже здатна до наук. Вона космополітка, любить усякі абстракції, теорії, та сьогочасні ідеї, та високі принципи, - почав Фесенко.

«За що це він мені торочить? Щось мені невтямки, - подумала Маня. - Що то за слова - космополітка, аб… аб… стракції, теорії?» - насилу вимовила ці слова Маня в умі.

- Гм… еге, - одказала Маня, зроду не охоча говорити. Щодо мови вона вдалася трохи в свого батька.

- А ви космополітка чи націоналка? Яких теорій та принципів ви держитесь? - чеплявся Фесенко.

Маню вразили ті терміни.