Розділ «ЯВА П'ЯТА»

За сценою чути брязкiт нашийникiв. По хвилi входить Микола, весь присипаний снiгом, в гунi, надiтiй поверх кожуха, в баранячiй кучмi, в рукавицях i з батогом. Вiн стає насеред хати, виймає батiг iз-за ременя i починає обтрiпувати снiг, стукаючи при тiм об землю чобiтьми. Вiдтак охаючи починає роздягатися.

Микола. Ось тобi i заробок! Ось тобi жий та будь! Ой господи, i як се я душi не згубив по дорозi, то й сам уже не знаю! Ох, та й утепенився ж я! Та й промерз до самої костi! (Вiдсуває вiкно i кричить.) Анно, а коням треба пити дати! Думав напоїти на Купiннi, та не мож було!

Анна (за сценою). Добре, добре! Я вже й воду зладила.

Микола (засуває вiкно, знiмає гуню, потiм кожух i вiшає їх на жердцi). Ну, заробок, нема що казати! За вiсiм шiсток головою наложи - оплатиться. Цiлiсiнький день роби, двигай, волочися, худобу збавляй, мерзни i мокни, як остатня собака, - i за все те вiсiм шiсток. А прийдеться платити, то й того їм, людоїдам, жаль. I тото би зажерли. Як дають чоловiковi той кровавий крейцар, то так i видиш, що їх i за тим колька коче. А бодай вас уже раз людська праця розсадила та розперла, щоби-сте лиш очi повивалювали, нелюди поганi! (Сiдає кiнець стола i починає стягати чоботи.) От iще бiдонька моя! (Кричить.) Жiнко, гей, жiнко! Анно! Де ти там?

Анна (входить). Ти мене кликав?

Микола. Таже кликав. Ну що, конi пили?

Анна. Ще й як. Так, бiднята, перемерзли, мов риби тряслися. Бiдна худiбка! Я їм трохи сировицi до води долила, випили по двi коновцi.

Микола. А їсти мають там що?

Анна. Ну, та вже я не спустилась на тебе, поки ти їм даси. Мають по гарцевi вiвса, та й сiчки я нарiзала у заступника на машинi, ну, та й сiна поза драбину понапихала. Ба, та чого ти так запiзнився?

Микола. Ет, волиш не питати. От ходи та поможи менi чоботи стягнути. Ади, позамерзали як костомахи, та боюсь, щоб ноги не повiдморожувати.

Анна. Пек-запек! Що ти говориш? Ще би нам лиш того бракувало! (Бере за чобiт, тягне, та, заглянувши Миколi в лице, опускає ногу, вiдступає на крок узад i хреститься.) Свят, свят, свят! Миколо! А тобi що такого? Ти весь у кровi!

Микола. Я?

Анна. Бiйся бога! А се що таке? Чи бiйка де була? Чи, може, ти скалiчився де?

Микола. Та нi, нi, не бiйся!

Анна (кидається до нього i розпинає лейбик). Та почекай лишень! Господи, сорочку покровавив! Ну, що се таке з тобою сталося, Миколо?

Микола. Та то наш вiйтонько гiдний та поважний.

Анна. Що? Бив тебе?

Микола. Та певно, що не гладив. (Гримає кулаком об стiл.) Але я йому не подарую! Я на нiм своєї кривди пошукаю!

Анна. Ба, та що таке межи вами зайшло? За що?