Розділ «ЯВА ПЕРША»

Три дiвчини виходять iз коршми, по-недiльному убранi.

Перша дiвчина. Живенько, сестрицi, живенько бiжiть та скликайте парубкiв!

Настя. Дух святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вiшати будуть.

Обi жiнки. Господи! (Хрестяться.)

Перша жiнка. I хто би був подумав, що вiн душогуб! Такий тихий та смирний…

Друга жiнка. Ой кумонько, чоловiк усе чоловiком, а нечистий, бодай моцi не мав, усякого пiдкусить.

Перша жiнка. Ба, та чути, що там великi грошi у Абрамка забрали. Не знати, чи вiднайдено їх?

Настя. Де там, анi слiду. Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати спiльникiв.

Перша жiнка. От дурний! Нiби то йому що поможе, як вiн буде гнити, а тi уживати.

Друга жiнка. Га, то у них уже такий злодiйський закон, що один другого не смiє видати, аби i сам ось тут погибав.

Перша жiнка. То кам'янi душi. Господи! I десь такi люди родяться, i материне молоко ссуть, i по землi ходять, i пiсень спiвають!

Друга жiнка. Нi, кумо, пiсень вони не спiвають. Нiколи не спiвають. Хiба ти чула коли, щоб Микола спiвав?

Перша жiнка. Та й справдi! Вiдколи його знаю, то пiснi я вiд нього нiколи не чула! Ото диво!

Друга жiнка. Ну, а що ж його жiнка? От iще бiдна! Така молода, така красна i з такого роду славного! Адже про її вiтця по всiх селах слава йшла. Перший багач був на весь повiт, i лiпотент громадський. А тепер ось на яке зiйшла!

Настя. Ой кумонько! Не знаєте ви, що то за жiнка.

Перша жiнка. Ну, або що?

Настя (понижає голос, з притиском). Остатня!

Обi жiнки (б'ють себе об поли руками). Що ви кажете?

Настя. Що чуєте. Адже ми близькi сусiди. То я нiби не вважаю, але все добре бачу, що у неї робиться.