Розділ «ЯВА ДРУГА»

Тi самi. Входять Жандарм i Анна.

Жандарм (трохи пiдпитий). Го, го, го! А тут що? Празник якийсь, комашня чи поминки?

Микола. Та поминки, поминки справляю.

Жандарм. А по кiм?

Микола. По собi самiм. По своїй честi, по своїм супокою, по своїм життi.

Жандарм (Iде до столу - люди розступаються перед ним, вiн сiдає. Анна також сiдає на припiчку). Ага, ти, бачу, вже троха теє… язиком путаєш!

Микола. Як то путаю? Я не путаю, я правду говорю! То ти, Михаиле, моє життя попутав, так що й кiнця не найду.

Жандарм. От, Миколо, не молов би-сь дурниць, та й ще при чужих людях, а радше частуй гостя.

Микола. Ой участував ти мене! Не такого ти частунку вiд мене варт!

Жандарм (схапується i пiдступає до нього). Що ти говориш, що? Якого частунку?

Микола (плює йому в лице). Ось якого, коли хочеш знати.

Жандарм (б'є його кулаком у голову). Ось тобi за це!

Микола падає на землю. Люди кидаються до Миколи, Анна до Михайла.

Анна. Михаиле, вспокiйся, що ти робиш?

Жандарм. Я спокiйний i нiчого бiльше не роблю, але плювати на себе не дам! Не бiйся, се йому не пошкодить. Троха свiчки в очах стали, але се байка. Протверезиться швидко. А я й так хотiв iз ним розумне слово поговорити.

Микола (з трудом пiдноситься, його садять на лавi), Так ти ось як менi платиш за мою доброту?

Жандарм. Не за доброту, Миколо! За доброту гiлько бог заплатить. А я за дурноту. За те, що ти плюєш на цiсарський мундур.

Микола. Я не на цiсарський мундур плюю, але на того огидника, що ганьбить образ божий. Ти його знаєш? Михайла Гурмана!

Селяни. Так, так!