Розділ «ЯВА ДРУГА»

Жандарм (входить). Добрий день, Анно! Ти сама?

Анна (випускає з рук мотовило i веретено). Ах! То ти? Де ж се ти так довго? Чому не приходив тiлький час?

Жандарм. Де чоловiк?

Анна. Аж у стодолi молотить.

Жандарм. Ну, що ж вiн?

Анна. Як то що?

Жандарм. Не дорiкає тобi, не б'є, не сварить?

Анна. Вiн? Анi словечка. Навiть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хатi, нишпорить по господарствi по-давньому.

Жандарм. Ну, а ти не почала з ним розмову?

Анна. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид вiн менi. Лучче б був гнив собi в кримiналi.

Жандарм. Ну, а як гадаєш, знає вiн про те, що зайшло мiж нами?

Анна. А хто його знає? Менi навiть натяком одним не дав сього пiзнати.

Жандарм. Ну, але, може, сусiди наговорили йому?

Анна. Може бути. Та що се мене обходить? Я тепер спокiйна, нiчого не боюся, нi про що не думаю, нiчого не знаю, тiлько тебе одного. (Приближається до нього, боязно.) Михаиле, можна тебе обняти?

Жандарм обiймає її. Анна. I поцiлувати? Цiлуються.

Знаєш, давнiше я, здається, була б умерла зi стиду, якби була подумала навiть, що яко шлюбна жiнка можу так цiлувати другого. А тепер! (Цiлує його без пам'ятi.) Любий мiй! Тепер у мене анi крихiточки нiякого неспокою, нiякого сорому нема!

Микола вiдчиняє дверi, але, побачивши, що Михайло з Анною цiлуються, цофається назад i запирає злегка дверi.

Жандарм (шепотом). Вiн був.

Анна. Нехай собi! Не боюсь я його.