TextBook Микола (входить з фляшкою i ставить її на столi). Ось вона! Ось наша радiсть! Ось одинока потiха. (Пiднiмає фляшку, телепає i знов ставить.) Повна, вистане нам! Ану, кумове чеснi, сусiди мої приємнi - дай нам боже здоровля! (Наливає, п'є i пускає чарку кружляти.)
Бабич. Куме Миколо, ген, кумеї
Микола. Га!
Бабич. А я би тобi, куме, щось сказав, та боюся, щоб ти на мене не огнiвався.
Микола (сiдає коло нього, обнiмає його за шию, плачучи). Кажи, кумочку, кажиi Ти в мене найближчий сусiда, ти мiй порадник. Говори!
Бабич. Ти, куме, - не в гнiв тобi кажучи, - занадто м'який, занадто податливий.
Микола (хитає головою i тяжко зiтхає). Ой так, так, занадто м'який, занадто податливий.
Бабич. А вони бачать, що ти такий, та й тобi кiлля на головi тешуть.
Микола (хапає себе за голову). Ой тешуть, тешуть! Аж у мiзку лупає! (Плаче.)
Бабич. Цить, куме, фе! Не плач! Не будь дитиною!
Микола. Не бути дитиною? А то як?
Бабич. Ти б узявся до своєї жiнки троха острiше. Похрупостiв би на неї, погрозив би, а то й ударив раз, другий. Знаєш, жiнка так, як коняка, любить батiг, а без нього зовсiм ледащiє.
Микола. Ой ледащiє, ледащiє.
Бабич. Ну, i до сього Гурмана ти постався. Що то вiн завоював тебе, чи що? Покажи йому, що ти в хатi господар. Закажи йому бувати у себе.
Микола. Ой просив я його, та де тобi, ще й смiється.
Бабич. Просив! Бiйся бога, куме, хто ж такої рiчi просить? Та то певно, що вiн просьби не послухає. А ти остро до нього!
Микола. Ой кумочку, боюсь я його! Страшний вiн такий, як кат.
Бабич. Фе, куме! Ти ж чень не дитина. Чого тобi боятися? Адже вiн тобi нiчого не може зробити!
Микола (випростовується). Та то правда! Чого менi його боятися?
Бабич. Ти йому погрози, що пiдеш до суду на скаргу, що вiн тобi жити з жiнкою не дає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Украдене щастя» автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯВА ПЕРША“ на сторінці 4. Приємного читання.