Розділ «ЯВА ПЕРША»

Микола. Ну, вже ви менi сього не кажiть. Уже я то на своїй шкiрi витрiбував, яке воно добро виходить. Нi, кумове чеснi, вiрте менi чи не вiрте, а менi здається, що пан бiг часом собi смiх iз нас робить!

Селяни. Бiйтеся бога, куме, що ви говорите! Таже то образа божа!

Микола (махає рукою). Одно мене ще в свiтi держить - отся живиця! (Бере чарку, наливає i п'є.)

Настя (пiд вiкном до другої жiнки, киваючи голо вою). Я то знала, що до того воно дiйде. Бiйтеся бога, тога жiнка анi стиду не має, анi серця.

Перша жiнка. Ой та певно. Мiй старий казав, що буде в радi о тiм говорити, аби її при всiй громадi рiзками висiчи, най не дає злого прикладу.

Настя. Певно, що варто би. Адже й нинi в церквi. -Бiйтеся бога! Таж такого ще свiт не бачив. З чужим парубком аж до самої церкви прийшла, а потому як сама стала, то щоби вам до образiв, до вiвтаря святого лицем обернулася! Де там! До нього обернулася, до нього, 'окаянна, молитви шепче. Жiнки довкола неї повiдступалися, таке вам колесо зробили, мов вiд зараженої тиснуться, а вона нiчого, мов i не бачить. Так усю хвалу божу й вистояла. Та не всю, бо скоро "Достойно" проспiвали, мiй Вiандар iз церкви, моргнув на неї, та й вона за ним вийшла.

Перша жiнка. Та куди ж вони потяглися?

Настя. Мабуть, до коршми. Там собi обоє в ванькирi запиваються. (Шепче.)

Бабич. Куме Миколо, так ви кажете, що жiнка вас голодом морить?

Микола. Хто? Я? Коли я се казав? Де?

Бабич. Ну, я так чув.

Перший селянин. I я чув. Геть по селу чутка ходить.

Микола (в п'янiм запалi). Бреше тота чутка! Всi брешуть, хто її далi розносить. Кому яке дiло до мене i до моєї жiнки?

Настя. Ну, та певно, що нам дiла нема. Але є хтось такий, що має до неї дiло.

Микола. Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситi, чи голоднi?

Бабич. Та ви, куме, не гнiвайтеся, що я вас спитав, Я прецiнь не зi злої волi. Бо тут, бачите, деякi хотiли на радi громадськiй…

Микола. Що, що, що? Зась радi громадськiй до моєї жiнки. Не має рада права!

Бабич. Ну, як ви собi не кривдуєте - то певно. Тiлько що, бачите, люди собi дуже марикують, кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте, на публiку людську з тим Гурманом волочиться.

Микола (хапає себе за голову). Он, ой, ой! Люди! Не рiжте мене без ножа! Не мучте мене! Не бабрайтесь у моїм серцi! Най вам моя жiнка не стоїть у очах! От пийте, коли-сьте чеснi та добрi, що-сьте до мене прийшли, частуйтеся i говорiть дещо веселiшого. А то тьфу! Чоловiковi й без вас тяжко, а ви ще додаєте.

Настя. Ой кумочку, та чи то ми не знаємо, що вам тяжко? (П'є.)