Розділ «ЯВА ЧЕТВЕРТА»

Микола (опирає голову на лiкоть). Слаба голова, кажеш. Правду кажеш! I без твого вишняку вона менi ходором ходила, а тепер ще гiрше. Знаєш, Михаиле, що я тобi скажу, так, по приязнi, по старiй знайомостi?

Жандарм. Ну, що?

Микола. Може би ти перестав у мене бувати?

Жандарм. А то чому, Миколо? Надоїли тобi мої вiдвiдини?

Микола. Надоїли, не надоїли, а так. Менi здається, що воно б було лiпше, якби ти не показувався.

Жандарм. Не можу, братчику, їй-богу, не можу. Служба моя така, що все попри вашу хату моя дорога йде. А при тiм, серденько моє, ще одна рiч припутана.

Микола. Яка?

Жандарм. Хоч то нiби урядова тайна, але що вже робити, скажу тобi. Але насамперед випиймо! Най усе зле минає! (Наливає, п'ють.) Так ось яка рiч, небоже. Тебе нiбито пустили з кримiналу…

Микола (сканується). Нiбито?.. Як то нiбито?

Жандарм. Ну, ну, ти бо зараз усе так береш на правду, мовби ти справдi почувався до вини! Е, Миколо! Адже ж ти сам почуваєш себе невинним, правда? (З притиском.) Власне сумлiння каже тобi, що ти невинний? Правда? (Глядить йому просто в очi.)

Микола (змiшаний, крикливо). Богом небесним свiдчуся, що правда!

Жандарм (насмiшливо). Ну, ну, Миколо! Так не говори! Особливо перед шандарем з такими словами не вихапуйся. Бо мiж нами, шандарями, брате, така думка, що як на кого пiдозрiння паде, а вiн починає бога на свiдка кликати, то значить, що у нього сумлiння не зовсiм чисте. Щось там у нього негарно.

Микола (переляканий). Так… значить… ти думаєш, що я…?

Жандарм (смiється i клепле його по плечах). Ха, ха, ха! Дитина ти, Миколо, ось що я думаю! Леда чим тебе застрашити можна. Не бiйся! Не такий чорт страшний, як його малюють. Те, що тобi тепер видається таким страшним, також не таке. До всього чоловiк привикне!

Микола. Ти се про що закидаєш? Якось не зовсiм я розумiю тебе.

Жандарм. Порозумiєш, братчику, порозумiєш, як на те час прийде. А тепер знаєш, що я би тобi радив?

Микола. Ну, що?

Жандарм. Будь спокiйний. Не роби нiякого галасу. Жий собi тихо, смирно, як бог приказав, i нi про що не дбай, що довкола тебе твориться.

Микола. Нi про що не дбати? А думаєш, що се можна?

Жандарм. А чому би не можна? Певно, що можна. Повiр менi, друже! Я багато свiту сходив, багато дечого видiв i знаю. Так ось що я тобi скажу: тисячi людей живуть от так, як ти, i не питають навiть, як воно склалося, вiдки пiшло, хто тому винен? Де би чоловiковi голови стало, щоби се все розiбрати? Сталося, склалося - що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.