Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

Ой, де ж тії козаки гуляють?

А де ж вони слави добувають?

Тільки не минуло й двох років, як запорожцям довелося каятись, що не пішли разом з своїми товаришами за Буг. Роздаючи землі всяким панам та вельможам, російський уряд виключав з одмежованих їм земель тільки ті села й оселі, які були зазначені на генеральних картах, зимівників же на картах не було, і майже всі вони попали разом з землями у панські руки. Нові власники земель не хотіли признавати за запорожцями прав не тільки на землю понавколо зимовників, а навіть на худобу й хати. Вони одбирали запорозькі оселі під казарми для своїх нових поселенців – кріпаків, худобу їхню брали до роботи і навіть забирали у свою власність, самих же запорожців записували у свої кріпаки.

Зрозуміло, що запорозька сірома не скорилася тому, а, покидавши свої гнізда, почала мандрувати світ за очі: хто за Буг, хто у Таврію до татар, а хто навіть за Кубань:

Ой, у полі криниченька, там дівчина воду брала,

Мені молодому шляхи розказала:

– Ото ж тобі, та добрий молодець,

Ані плакать, ні тужить;

Ото ж тобі, та добрий молодець,

Аж три дороги лежить:

Одна на Дін, друга у Крим,

А третяя на Дунай-річку!

Проте старим запорожцям, що мали вже сімейства, не так-то легко було втікати, і вони разом з дітьми таки й опинилися у кріпацтві. Скарги декого з них до губернаторів, хоч і мали наслідком накази поміщикам не одбирати у запорожців хат і не чинити їм утисків, та ті накази так і лишилися тільки на папері.

Стогін пішов по Запорожжю од утисків поміщиків, і той стогін відбився у народній пісні покликом до останнього кошового отамана Петра Калнишевського і до цариці Катерини:

«Oй, встань, батьку, та встань, Петре, кличуть тебе люде,

Як поїдеш до цариці, по-прежньому буде.

Ой, піди ж ти до столиці прохати цариці,

Чи не вступить царство землі по прежні границі?

Чи не верне степи й поля, всі клейноди наші?

Ой царице, наша мати, змилуйся над нами,