Розділ «ОПОВІДАННЯ ДРУГЕ (РОКИ 1590-1648). БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПІД ПОЛЬЩІ»

Що ту Варну дістали

І в ній турків забрали.

З цієї пісні можна собі уявити, що запорожці атакували Варну і з моря і з берега, причому, мабуть, як звичайно запорожці робили, вони виманили турків з города за річку, вдарили там на них з усією силою і потопили у тій річці і вже після того, коли турецьке військо зменшилося, атакували Варну разом з моря і з суходолу і добули її штурмом.

У Варні козакам досталися великі скарби і сила всякого добра, як говорить історик, на 180 000 злотих. Опріч того, вони визволили тут кілька тисяч невольників, що складалися не з самих тільки українців, а ще й угорців, волохів, поляків та німців, та чимало ще козаки й самі побрали значних турків у бранці, щоб потім взяти за них викуп або поміняти на своїх товаришів, що загибали у турецькій неволі.

Року 1608, коли значна частина Війська Запорозького і все городове козацтво було з Лжедмитрієм другим під Москвою, Сагайдачний з останніми вийшов потайно з Січі, підступив до міцного татарського города Перекопа і, виманивши хитрощами татарське військо у степ, погромив його, а самий город пошарпав і спалив. На другий рік більшість козацтва, під рукою самого польського короля ходила воювати Московщину і була під Смоленськом, ті ж з запорожців, що не ходили в Московщину, вийшли теж, мабуть, під проводом Сагайдачного у Чорне море і поруйнували дунайські турецькі городи: Ізмаїл, Килію та Білгород.

Дальніші три роки козаки дуже були захоплені походами в Московщину. Польський уряд і польське панство заохочували козаків до цих походів і не робили тепер ніяких перешкод до переходу селян у козаки, добра ж пожива у Московщині і без того манила козаків до тих походів. Через таке становище козаччина, починаючи з 1604 року, почала хутко зростати. Року 1612 запорожці знову виходили на Чорне море, на другий же рік, 1613, вони під проводом Сагайдачного ходили всім військом на Московщину і. руйнуючи городи московські, доходили до Калуги.

Повернувшись з Московщини, запорожці вспіли того ж року вийти у Чорне море і добре пошарпати береги Криму, зруйнувавши, між іншим, город Ахтіяр, що лежав там, де зараз Севастополь. Турки, почувши про цей напад запорожців на Крим, зібрали до Очакова кільканадцять галер і багато сандалів, щоб погромити запорожців, як вертатимуть повз Очаків до Дніпра, та тільки вийшло навпаки – запорожці серед темної ночі самі напали на турків і. погромивши їхній флот, безпечно піднялися Дніпром на Січ.

Воюючи з татарами й турками, Сагайдачний не забував, що й Польща була потайним ворогом України, бо все дужче й міцніше підгортала українське селянство під польських панів, все дужче обмежувала права української шляхти й міщан і все тяжче утискувала православну віру, поширюючи унію й католицтво. Під тими утисками українське національне життя наприкінці XVI віку зовсім занепало, а з смертю старого князя Острозького, року 1608, загинули й останні огнища української культури – Острозька школа й друкарня, сам стародавній рід українських князів Острозьких пішов слідом більшості української шляхти і скатоличився.

Сагайдачний добре почував потребу розпочати боротьбу з Польщею, та, маючи за спиною бусурманський Крим, він вважав неможливим для України боротися з Польщею зброєю, бо, на його думку, тією боротьбою скористалися б татари, щоб украй сплюндрувати Україну. Він гадав, що з Польщею треба було боротися не зброєю, а лише культурними засобами, і через те звернув свою увагу на піднесення національної української культури.

З початку 1614 року Сагайдачний прибув у Київ і взявся до спільної праці з своїми земляками-галичанами: Плетенецьким – ігуменом Києво-Печерського монастиря та Борецьким – вченим зі Львова. Вони купили монастирським коштом друкарню Балабанів і року 1615 видрукували у Києві першу книжку, а далі заснували Київське українське братство на зразок Львівського братства. До того братства зразу почали приписуватися всі свідомі українські люди, що мали на меті боротьбу з польщизною: приписався до братства й сам Сагайдачний, а слідом по ньому і все Запорозьке Військо, так що Київське братство, спираючись на козаччину, зразу стало на міцний грунт.

Над осінь року 1614 Сагайдачного знову було викликано на Січ, бо там сталася тяжка пригода: січове товариство по весні вийшло було без нього на море, то там застукала козаків така хуртовина, що чайки козацькі були розкидані по всьому морю і декотрі з них потопли, а декотрі порозбивалися об турецькі береги.

Треба було рятувати тих козаків, хто був ще живий. Сагайдачний, прибувши на Січ, спорядив до морського походу 40 чайок і, перепливши з двома тисячами козаків Чорне море упоперек, напав на турецький город Трапезонт. Тут козаків ніхто не сподівався, бо вже три віки, як турки на південному березі Чорного моря не бачили ніяких ворогів. Поруйнувавши та пошарпавши Трапезонт, запорожці попливли понад берегом на захід сонця, руйнуючи до ряду всі городи. У всякому місті до їх прилучалися захоплені турками у неволю товариші і показували їм, яким способом легше нападати на турецькі замки й вибивати ворожі залоги. Так запорожці дійшли до найбагатшого на сьому березі турецького города Синопа, що через красу свою й розкоші був прозваний містом кохання. Напавши на Синоп, запорожці добули замок, вирізали залогу, спалили турецькі кораблі, галери й сандали, що були у затоці, і, забравши на свої чайки великі скарби й багато визволених невольників, попливли до Дніпра.

Звістка про сплюндрування запорожцями Синопа, мов громом, вдарила султана, і у запалі гніву він звелів повісити великого візира: ледве вже жінки та доньки вблагали султана. щоб змилувався, і той, трохи одійшовши, обмежився тим, що добре побив візира булавою. Щоб виправдатись перед султаном, візир послав кораблі й сандали з яничарами до Очакова, щоб перестріти там запорожців. Турецький флот справді поспів до Очакова раніше за козаків, та Сагайдачний довідався про те і, щоб якось вбрати турків у шори, поділив свої чайки надвоє: з одною половиною він пристав до Кінбурнської коси, що проти Очакова, і почав перетягати чайки через Прогноїнські озера до лиману, другу ж половину послав пробиватися у лиман серед ночі повз турецькі кораблі.

Тільки на цей раз запорожців дуже пильнували і турки, й татари: на тих козаків, що перетягалися через Прогноїнські озера, напали татари і засипали їх стрілами. Козакам довелося одбиватися, та все-таки вони, хоч і стеряли кілька десятків товаришів, а таки пробилися до лиману і попливли до Дніпра. Ті ж запорожці, що йшли водою, хоч і щасливо обминали турецькі кораблі, та турки світом їх помітили і, догнавши, почали громити з гармат. Все-таки й ці козаки пробилися до Дніпра; туркам пощастило тільки потрощити гарматними кулями одну чайку та взяти з неї у бранці двадцять запорожців. Тих нещасних бранців турецький султан послав до Синопа, і там їх було замучено на смерть, на втіху синопським туркам.

Після нападу запорожців на Синоп та Трапезонт султан пригрозив королю Жигмонту, що сам піде з військом на Україну й Запорожжя, щоб винищити козацтво. Польський уряд збентежився цими погрозами і почав навіть збирати військо, та запорожці на те не вважали і напровесні року 1615 знову вийшли з Сагайдачним у Чорне море вже на восьми десятках чайок.

Цим разом, маючи під рукою 4000 козаків, Сагайдачний намислив, як казали запорожці, «обкурити мушкетним димом самий Царгород». Несподівано запорожці підпливли до Босфору, пропливли далі до самого Царгорода, запалили його передмістя Архіокой та Мізовню разом з усіма портовими будівлями і почали шарпати заможних турків. Турецький султан, що саме під той час був на ловах, на власні очі бачив ту пожежу й чув пальбу запорозьких мушкетів. Страшенно розгніваний, побіг він верхи у Царгород і звелів вислати на козаків всі свої кораблі й галери – наказавши потопити всі козацькі чайки, а козаків привести йому на очі бранцями. Султан Осман хотів власноручно мордувати запорожців, та тільки те йому не вдалося, бо налякані козаками яничари, не хотіли сідати на кораблі, а поки їх позаганяли туди киями, козаки, обтяжені здобиччю, пливли вже Чорним морем.

Через кілька день напроти Дунайського гирла турецькі галери почали таки доганяти козаків, та тільки те вийшло їм же на лихо: побачивши ще здалеку погоню, запорожці весь день громадили на всі гребки, чимдуж поспішаючись на північ, коли ж увечері почало сутеніти, вони підпустили турків ближче, а як стало зовсім темно, вони повернули свої чайки на ворогів і, оточивши турецькі галери з усіх боків, почали їх штурмувати. На деякі галери вони закидали залізні гаки з линвами і лізли по тих линвах на галери, другі галери мазали дьогтем і підпалювали, третім прорубували дірки у боках і потопляли їх. Врешті дуже небагато турецьких галер врятувалося і втекло до Царгорода, останні ж або були потоплені, або попалені запорожцями, а декілька цілих галер, що козаки побрали штурмом, вони пригнали до Очакова і вже там спалили на очах турків. Всіх яничарів, що були на галерах, запорожці повикидали у море або повбивали, пашу ж, що керував флотом, забрали було пораненого у бранці, та тільки й він скоро помер.

На другу весну, року 1616, турецький султан, сподіваючись нового нападу козаків, завчасу послав під Очаків цілий флот, щоб не пускати запорожців на море. Сагайдачний справді-таки налагодив новий похід на море і на цей раз взяв козаків багато, як ніколи, – аж 7000, на півтори сотнях чайок. З такою великою силою він сміло напав на турецький флот, і хоч турецького війська по галерах було далеко більше, ніж козаків по чайках, він погромив турків упень. Паша турецький Алі з кількома галерами втік, а десятка півтора галер та біля сотні сандалів запорожці захопили.

На цей раз Сагайдачний не звелів ні топити, ні палити галер, а, обсадивши їх запорожцями та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок і, випливши в море, напав на турецький город у Криму Кафу (тепер Феодосія). Навкруг того города стояли міцні замки й фортеці, збудовані ще італійцями, турки ж, однявши у італійців чорноморські городи, ще дужче зміцнили Кафу і риштували її гарматами.

За часів Сагайдачного Кафа була найголовнішим невольницьким ринком на всі землі, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього города татари приганяли з України, Польщі, Литви й Московщини велику силу людей, часом по кілька сот тисяч, продавали тут їх у неволю купцям, що приїздили сюди морем з Царгорода й інших міст.