Розділ «Елегія про співучі двері»

вже тільки спомини виводить.

Чимало бур так прогуло.

Лиш ти однакове й незмінне,

далеке лемківське село.

Туди, мов стріли, шлю слова,

туди крилата пісня лине.

З села такого вийшов я,

життя звеличник – верховинець.

З людей, що, щирі та звичайні,

приймали смирно долі пай

і поклонялись неба тайні

під знаком співного серпа.

І, може, був би тут остався,

як інші, покорився сам

і, до землі німий припавши,

молився радісним вівсам,

та Той, що легкість дав сарні,

а бджолам квіти золоті

і кігті сталені для рися,

слова співучі дав мені