Розділ «Елегія про співучі двері»

пришите до лісів село.

Корчма, мов кущ, що родить зорі,

свічками палиться в ночі.

З горілки б’ють дими прозорі,

скриплять іржавії ключі.

Смичком вогнистим тнуть цигани,

розкотисто співає бас.

Пече музика, й голос тьмяний,

і струн сп’янілих лютий бряз.

Тремтить на флейті пальців десять,

музичне дерево горить.

Із бубна, мов із дзбана, ллється

роздзвонений, гарячий крик.

Палає скрипка, тихне, в’яне,

і серце бубна співом п’яне.

І про опришків в сотий раз

оповідає в пісні бас:

свячені кулі, литий пояс,

таємне зілля, дика борть,

заклята ніч і смерть в напоях,