Розділ «Елегія про співучі двері»

Колола пальчики шипшина,

устами ссав солодку кров.

На зорі задививсь хлопчина,

але своєї не знайшов.

Тут сиве небо й сиві очі

у затурбованих людей.

Сльота дуднить і шиби мочить,

розмови стишені веде.

Під сивим небом розстелилась

земля вівса та ялівцю.

Скорбота мохом оповила

задуману країну цю.

Як символ злиднів виростає

голодне зілля – лобода.

Відвічне небо і безкрає,

відвічна лемківська нужда.

В таємних кручах давня Лада

ворожить хлопцям молодим.

В церквах горить Христовий ладан

і куриться молитви дим.