Розділ «Елегія про перстень молодості»

Розсунулись, мов карти стіни,

угору стеля поплила,

і вікна згасли в синій тіні,

найближчі речі вкрила мла.

Так ява стала сном.

Уже не стеля, лиш глибінь,

уже не стіни – далечінь

і, наче іскри в тиші сплячій,

далекі, недосяжні в мряці,

дзвінкі, мінливі та дрижачі,

засяли зорі над столом.

І я спокійний та невгнутий

під небом, що важке, мов камінь.

Мені сьогодні не заснути.

Пишу холодними руками

оці слова.

Ріка шумить, мов млин, що мрії меле.

Головокружним ночі хмелем

п’яніє голова.