Розділ «Елегія про співучі двері»

немов циганка на лиці.

Розсміяні палкі потоки,

немов коханці до дівчат,

злітають до долин глибоких,

що в сивій мряці тихо сплять,

і куриться із квітів запах,

немов з люльок барвистих дим.

Дрижать ялиці в вітру лапах,

голосять шепотом дрібним,

течуть униз краплини шуму,

немов з гарячих пнів смола.

Сповитий в зелень і задуму,

п’є олень воду з джерела.

Квітчасте сонце спить в криниці

на мохом стеленому дні.

Кущем горючим таємниці

виходить ранком з глибині.

Співає пуща сном кудлатим,

прадавнім шумом загуло.

На схилі гір, неначе лата,