Розділ «Елегія про співучі двері»

На небі тільки сині зорі

вислухують благальний спів

людей, що, прості та безкрилі,

цілуючи в німій покорі

брудні обніжки вівтарів

устами, чорними від пилу,

що їхні губи припорошить,

моління шлють Христу і Духу,

щоб допоміг здобути гроші

на хліб, на сіль і на сивуху.

Земля не родить, віє вітер,

на полі мох, мов теплий одяг,

а люди, як в усьому світі,

все родяться, терплять, вмирають.

Пожежі й повені проходять,

лишаючи лиш пустирі,

рокочуть війни і минають,

зміняються володарі,

літа пливуть, мов гірські води,

і про опришків дощ осінній