Розділ «ОДМІНА ДРУГА»

В о р о н о в. А я думаю, что напротив.

Г о р н о в. Ні! Ви так же точнісінько думаєте, як і я, та боїтесь розумові сказати.

В о р о н о в. Никогда!

Г о р н о в. А я вам кажу, що іменно так.

В о р о н о в. Вы, кажется, желаете того… того… трунить надо мною!

Г о р н о в. І на думці цього не маю.

В о р о н о в. Вы… очень дерзки!…

Г о р н о в. Схаменіться, Олексій Дмитрович!

В о р о н о в. Вы… вы…

Г о р н о в. Хам? Це вже я чув не раз! Позвольте ж, Олексій Дмитрович, і мені сказати вам хоч одну пословицю: «Насміялася верша з болота, оглянулася – аж сама в болоті».

В о р о н о в. Что-с?

Виходить Б о р и с.

Я, милостивый государь, с вами более не знаком.

Г о р н о в. Дуже приятно!… Вибачайте, хотів сказати: як завгодно!…

В о р о н о в. Да-с! Слышите: не знаком!… (Пішов).

Б о р и с. Що це з ним? З чого це ви збили бучу?

Г о р н о в. Адже ти прохав, щоб я попрощався з твоїми старими? От вже з батьком попрощався…

Б о р и с. Та що це з ним вчинилося, я ніяк не розберу?

Г о р н о в. А, бог з ним! Прощай! Приїзди ж до мене… А може, батько не пусте? Мене то вже певно не допустять до вашої персони.

Б о р и с. Бозна-що вигадуєш. Я догадуюсь, це, певно, його Ізмайлова натравила на тебе.