Розділ «ОДМІНА ДРУГА»

Б о р и с (дуже стривожений). Оказія, брат! Чуєш, мати запевняє, що буцімто я вчора об’яснився перед Ізмайловою!

Г о р н о в. Удрав штуку… Яка ж то Ізмайлова?

Б о р и с. Ти ж познакомився учора з нею і з її матір’ю… Бач, деякі гості ще спозаранку учора пороз’їжджались, а Ізмайлови зостались ночувати. Отже, як поїхав ти, у нас почалось бенкетування; я якось не встерігся та й насмоктався… Мене-таки батько й мати здорово примушували. «Який ти, – кажуть, – мужчина, що не хочеш пить?» Я і урізав. Може, з п’яних очей і справді наговорив якої нісенітниці.

Г о р н о в. А я думаю, брат, що це якась машина.

Б о р и с. Оце ще вигадав.

Г о р н о в. А, конешно! Ти скрізь бачиш одні квіточки та ясне сонечко. Сказано: молоде, зелене! (Узяв картуза). Одначе adie, mio caro!

Б о р и с. Попрощався б з моїми старими, а то розгніваються.

Г о р н о в. Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності?

Б о р и с. Не терплю я, як чоловік сам на себе плеще.

Г о р н о в. Та я ж учора власними вухами чув!… Стривай, стривай!… Чи не ота Ізмайлова, котрій я учора радив у кукол гратись?

Б о р и с. Та вона ж, вона.

Г о р н о в. Ця ж мене хамом звеличала. (Сміється). А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила.

Б о р и с. Бо ти таки учора за пів тієї години наплів обом Ізмайловим цілий ворох чепухи. Перед дочкою так найкраще визначився, сказав їй, що вона уміє тільки воду товкти.

Г о р н о в. Сказав правду. То ж не людина, а кукла.

Б о р и с. Але все ж таки казати таке в вічі панночці…

Г о р н о в. Що ж ти вдієш зо мною, коли я хам?

Б о р и с. І батько мій таки на тебе розгнівався.

Г о р н о в. Знаю, знаю! Через те ж я так учора швидко і іспарився. Він теж шпигнув мене по-панськи. Позвольте мені, кажу, прийняти у ваших горницях одного знакомого? «Хто ж етот ваш знакомий?» – питає. «Ваш, – кажу, – временнообязанний Прохор». – «Для таких, – каже, – знакомих у мене єсть конюшня!» Чудак старий! Ну слухай, ти ж тепер тверезий, то не забудь, що тобі сьогодні треба декуди навідатись.

Б о р и с (з серцем). А, не нагадуй мені! Вісім день очей не навернути, вісім день… я ненавиджу себе!…

Г о р н о в. Я оце забіжу туди та її заспокою. Сказати, що ти сьогодні будеш?