Розділ «* * *»

і життя знов поплинуло спільно,

Хоч дрібниці, клопоти і злидні життя

нас надовго, бува, розлучають —

так і перше було – в тім нема забуття, —

рідні рідну таки зустрічають.

Зустрічають зненацька на тих стежечках,

де ми вкупі, бувало, ходили,

в пісні голос озветься і слово в думках,

все живе – і зникають могили.

Жах і смерть, все, що прикре й нечисте, зника,

і ніщо не стоїть межи нами…

От і знову настала хвилина така,

я сама, мої любі, – я з вами!

І немає вже сліз в тій жаданій порі,

коли ми стоїмо на розмові, —

ви ж для мене не мертві, страшні упирі,

ви – створіння живої любові.

14.08.1904