Розділ «Братові й сестрі на спомин»

Мої кохані, я б сказала вам:

не слухайте отих речей підступних,

та знаю, що даремне згине рада,

бо я сама собі її давала

і власна рада марне загубилась.

У тую нічку, що давно минула,

що я тепер побачила у сні,

я довго слухала розмову чарівну

ясного місяця й лагідної зорі,

а серце стукотіло так раптово,

а думи ткали безконечну тканку,

мережану при сяєві блакитнім,

аж поки сяєво зробилося рожевим,

тоді у серці якось обізвалось,

мов жайворонка спів, виблиснуло, мов промінь…

Коли ясне весняне раде сонце

малу кімнату рясно освітило,

то на столі на білому папері

виразно рівні щілочки чорніли…

Про що були мої думки й писання,