Розділ «Частина перша»

– Чого вам аж до Кромбера? – хазяйка каже.

– Вишняку! – з пишною міною відказав Антосьо.

– Та не можна від якого другого крамаря, а конче від Кромбера?

– А хіба ж ми що? може грошей не маєм? – заговорив Антосьо й вийняв з кишені капшук повний, грішми набитий.

– Ось! – каже, – дивіться! – І дав аж п'ять карбованців.

Кромбер – то був самий багатий купець в Крутих: винами торгував, а наливок і не було в його ніколи. Та Любораченко не знав, і хазяйка не знала, що є, а чого нема в його, бо то все голота була, що й не снилось їй луччого, як наливка.

Від Пйотрової треба було через яр іти, через два містки, а там ще степком поза домами, а там уличками та переулочками, доки на місто вийдеш, а Кромбер аж за містом жив, в поперечній перії, то Мотря таки ген-ген забарилась.

Четвертокласники тимчасом трощили кавуни.

– Може курку, або гуску? – питає Антосьо.

– Якби так через місяць, то недовго б їй заважати у тебе в скринці; а тепер ще домашні птиці небесні в пузі прелітають.

– То й не треба! Може меду? – каже.

– Нам і так солодко, – відказали.

Вже третій кавун доїдали; калюжі по всім столі, аж на землю тече; по хаті шкаралуп, як на баштані коло куріня; а що зернят усюди, то вже й бог забув.

– Нема вишняку, – заговорила Мотря, ступивши через поріг. – Та що ж ви наробили? – додала вона. – Де вам і ці пляшки поскладати, що на столі такі калюжі?

– Та клади де-небудь, – озвавсь Антосьо, – хоч і на кроваті тимчасом.

– А я, – каже Мотря, – взяла рому та вина; може віднести? я з такою умовою і брала, що як принесу, то щоб назад прийняв.

– Говори! ми його приймем, що й сліду не знайти. Поклала Мотря пляшки на кроваті й взялась прибирати на столі. Антосьо склянку витирав, а тих два четвертокласники поглядали один на другого, то на ті пляшки. Через годину в Пйотрової вже співали.

– Позич мені, брате, скільки карбованців, – почав далі один з гостей просить Антося.

– А скільки тобі? – Антосьо каже.

– Та так з п'ять, абощо.