Розділ «Частина перша»

– Оттак-о? – показав Антосьо, погладивши себе рукою від носа до бороди.

– Куди вже так, – сказав Ковинський. – Це «до дому», – а то як «з дому» почнуть, то тільки держись!

Антосьо й почав: «до дому», – і гладить себе вниз по виду; «з дому», – і гладить насупротив.

Сонечко вже надвечір зближалось, і задзвонили на вечерню.

– Біжімо! – каже Антосьо, схопившись на ноги.

– Чого ти? – заговорив Ковинський. – Говори! вже ж приніс гороху, то нічого не бійся.

– Ходім же хоч чобіт пошукаємо, – каже Антосьо втихомирившись.

– Це що іншого, – відказав Ковинський. Знялись і пішли. Що зосталось гороху, забрали по кишеням.

Шукали-шукали того гною, шукали-шукали – нема, наче його й не було, і чобіт нема. На другий день Антосьо і в церкву не ходив, бо чоботи одні мав, і ті в гною пропадали. Після обід прийшов Ковинський, і знов пішли шукати; і все-таки не знайшли.

– Що тут робити? – Антосьо зажурився. – І в клас завтра йти, й уроки вчити! – Та й аж заплакав.

– Чого ти? – каже Ковинський.

– Еге чого? а в чім до класа піду?

– Не йди до класа, та ще й завтра будем шукати.

– Чи можна ж?

– Скажуть: «без сапогов».

Успокоївсь Антосьо, і почали базікати. Ковинський все вичитував йому різні орації. Антосьо слухав, і собі щось розказував. Так і день минув. В понеділок пішли всі з кватири в клас, а Антосьо зостався – та такий радий-радий. Незабаром прийшов Ковинський босаки, і пішли чобіт шукати.

– Ви чого босі? – пита Антосьо дорогою.

– Не маю чобіт.

– То й ви – «без сапогов»?

– Да! – І потягли полем – та вже не гною шукати, а до криничок.