Розділ «Частина перша»

– То и тебе будет, если не будешь учиться.

– Буду! – каже Антосьо.

– Смотри же! ступай на место! Антосьо сікнувся до первої парти, де попереду сидів, бо був п'ятим в первім розряді.

– Куди? Куди? – заговорили ученики. – Твоє місце на Кавказі! – Кавказом звуть останні парти, де сидить «гебесня». Поки Антосьо чобіт шукав, написали нові списки і його знесли в третій розряд.

Пішов Антосьо, понурившись, і сів та й думає:

– Не буду ж я вчиться, коли мене тут засадили межи гебеси.

Як виходили з класа, учитель наказав, хто поблизу живе коло Антося, щоб його мав на оці і конче привів у клас; то Антосьо прийшов і на другий день. «Спросив» його учитель, а він ні слова не знає; ні слова йому й не сказали, тільки вибили.

Як цього тут натягали, Ковинський приходив до його станції: «Дурак, – каже, – пішов у клас, коли ще не сховався». – На третій день Антося знов вибили, на четвертий знов. Так і щодень били до суботи. До суботи не бачився він із Ковинським, а тоді старші знов звели їх, – по черешні послали.

– А що, – каже Ковинський, – як тобі здається, добре ходити в клас?

– Та хай йому сто чортів!

– Ото було мене слухати, а не «приліжних».

– Вже не піду більше.

– І добре зробиш!

– А як сключать?

– Та що? паламарем будеш, опісля вийдеш на дяка, там в стихар посвятять, там в диякона, а там і попом зроблять.

– А ваш тато чому так не зробив? – поспитав Антосьо.

– Мій тато? ге! він одно, що неграмотний-таки, чуть тільки читає, – а друге, що овдовів. Здурів та змолоду оженився, та ще й старшу за себе взяв, то не злюбив, що скоро постарілась, і почав бити, щоб умерла. Тепер вже й кається, що молоду взяв; та ба! старої з гробу не підійме, а молода молодших шука. Якби не це, то й тато давно вже попував би. Та ти думаєш, паламарем зле бути? Викинь собі з голови! Мій тато зуба із'їв на паламарстві, а на долю не нарікає.

– Все ж таки лучче бути попом, або хоч дяком, аніж паламарем.

– А хіба ти думаєш, що так і скінчиш? Не тепер, то опісля сключать, а все буде тобі; та ще й наб'ють попереду. То не лучче ж без клопоту обійтись? Я собі подам на «изучение» до якого дяка, або таки й додому, та буду ходити по парастасах, та по весіллях, та на вечорниці! І голова не заболить! А «приліжні» все тремтітимуть, щоб не побили. Що й казать! – з радістю крикнув Ковинський, аж підскочивши, і пішов вибриком, лиш закурилось.

В понеділок Антосьо вже й не пішов у клас: втік до Ковинського, ще всі спали. Як пішли в клас, Антосьо з Ковинським пішли по садках.