Розділ «Частина перша»

– Овва! – крикнув молдаван, схопившись обіруч за очі й присів.

Антосьові того й треба було, щоб брижі тільки визволить, то й чкурнув у пашні, аж засвистіло, тільки поли мають.

Поки протер молдаван очі, то школяр вже другі гони минав.

– Бач цуценя! тільки сліди знати! – почав молдаван, позираючи на дорогу, то на рукави, що від сліз аж мокрі були. – Бач! яке хитре! Вдруге ж вже не отуманиш так. Постій! хіба ти ще не попадешся! – І поплівсь собі дорогою та вже не до смотрителя, а додому.

– А чого то молдаван присів, як випустив тебе? – запитали старші Антося, як він вже прибіг. – Чого ти так удирав, коли він сам тебе пустив?

– Еге пустив! Еге сам! – озвавсь Антосьо, – добре пустив! – І оповістив все, як діялось.

– Молодець! молодець! – почали хвалити. – Давай же горох! – Сипле Антосьо горох, а вони питаються:

– Та чого ти по коліна в грязі? Тепер же сухо!

– То я через річку скакав, коло винниці собаки нагнали.

Висипав горох Антосьо, як слід, до стручка; старші ще й самі пошукали йому поза пазухою та й розібрали кожен по хусточкам, то по кишенях.

– Дайте ж мені, – каже Антосьо.

– Ось на! – Ґава каже, і дав дулю. Та й пішли.

– Бач, які ви, – заговорив Антосьо, зоставшись тільки з Ковинським.

– А ти думав, що які? Е! Тут так. Та ходім; я розумнійший був, – каже Ковинський.

Пішли степком, далі межами, там звернули на суголови, й Ковинський показав велику купу гороху в траві.

– А це звідкіль? – Антосьо питає.

– Е! звідкіль? то я свій тут висипав. Я, бач, думав, що коли тебе відведуть до смотрителя та виб'ють, – бо таки зараз були б і вибили, – то щоб дать тобі заїсти. А коли так сталось, то ще й лучче; їж! – каже. – Почали й їсти. Попоївши мовчки, Ковинський почав:

– Та й молодець же з тебе! Я б цього не видумав! Антосьо усміхнувсь і питає:

– А що ви казали старшим, як прийшли без гороху?

– Старшим що сказав? Казав, що розсипав, втікаючи.