Розділ «V»

– То ваша річ, не моя!

– Моя річ? Але ж ваше слово!

– Але ж я вам дав план! Що ви за такий будовничий, що не зуміли з плану розпізнати паровий млин від нафтарні?

Ті слова дуже вкололи будовничого.

– Е, що там ваш глупий план! Я на нього й не дивився!

– Ну, то ваша вина! – відрізав Леон. – За що в мене гроші берете?

Сварка ся велась голосно і ставала чимраз голоснішою. Леон почервонів як рак, а й будовничого товсте лице налилось кров'ю. Між тим робітники і деякі посторонні люди, чуючи передрачку між «панами», поставали і ззиралися цікаво на се видовище.

– Мій пане, – кричав роз'ярений будовничий, – я, чень, не по то прийшов сюда, щоб слухати ваші імпертиненції.

– Ані я по то, щоб слухати ваші дурниці!

– Пане, ви мене ображаєте!

– Не дуже страшний проступок!

– Ви шкодите моїй славі!

– Ви пошкодили моїм інтересам!

– Так? То прошу заплатити мені за мій труд, і я ще нині вертаю собі до Дрогобича.

– О, зовшім! Будьте ласкаві подати мені рахунок, і то не лиш за тутешній труд, але й за дрогобицьку будову! Постараємось обійтись без такого геніального будовничого! – І Леон гордо відвернувся на знак, що бесіда скінчена. А будовничий, з кипучою злістю внутрі, кинув, що мав у руках, і, натисши шапку на вуха та сплюнувши, пішов до Борислава, опроваджений голосним сміхом слухаючого робучого люду.

Робота пішла далі своїм ладом. Леон довго ходив по плацу, роззирався, важко відсапуючись, поки не уляглось його зрушення. Аж по якімось часі він став перед Бенедьом.

– Ну, що тепер будем робити? Будовничого не маєм.

– Коли позволите, то я й сам поведу сю будову після плану.

– Ви самі?

– А чому ж би ні? Штука невелика. До місяця все буде готове.