Розділ «V»

– Е, то пан будовничий зажартував собі з вас! – сказав Леон. – Се не млин паровий, се проста нафтарня будується! Де мені до парового млина!

– A-a-a! – вирвалося з уст усіх присутніх, мов знак здивування та розчарування. І біднота сейчас почала розходитися, а жиди-властивці якось мов свобідніше почали балакати з Леоном, випитуючи його, пощо будує нову нафтарню? чи, може, буде потребувати нафти та воску і яке діло буде в ній провадити? Деякі цікавіші запитували його навіть, чи не зробив з ним якого контракту?

– Ми чули, – говорили деякі жиди, – що там, у Відні, зав'язується велика «Erdwachs Exploіtatіons-Compagnіe» (Спілка визискування земного воску). Ви, певно, з нею в зносинах?

– У Відні? Спілка визиск…? – дивувався Леон. – Ні, я про ніяку таку спілку не чував і в зносинах з нею не стою!

– Чи можлива річ? – дивувались і собі жиди. – Адже ви були в Відні, то аби там бувши, та й не чути навіть про зав'язання великої "Спілки визискування"?

– Та де, – відпекувався Леон, – я в Відні був в приватних ділах, на біржу навіть не заглядав!

Ледво-не-ледво Леон спекався своїх товаришів. Правда, він обіцяв з деким ще нині побалакати о закупленні воску земного, котрого буде потребував до нової нафтарні. А позбувшися непожаданих цікавих гостей, він пішов на плац, де вже наймлені робітники рівняли грунт, звозили каміння й цеглу і де будовничий з Бенедьом розмірював план і випальковував місце, куди мали копатися фундаменти. Будова мала бути за місяць скінчена, – іменно на час, в котрім віденські фабриканти обіцяли прислати замовлені Шеффелем прилади.

Будовничий був дуже маркітний і раз у раз воркотів щось під носом. Бенедьо тільки десь-колись чув уривані слова, як «дурний жид», «ошуст», «хоче циганити, а не вміє». Коли Леон наблизився і голосно сказав робітникам «добрий день» і «дай боже щастя», Бенедьо перший підійшов ід ньому.

– Пане, – сказав він, – правда, що ви жартували, говорячи, що се має бути паровий млин?

– Або чому ти мене о се питаєш?

– Бо ми ту з паном будовничим не могли погодитися щодо того плану. Я прецінь робив уже при паровім млині в Перемишлі і знаю, як він має ставитися. А ту, скоро-м іно поглянув на план, так зараз пізнав, що се буде нафтарня, не млин. Я вже і вперед так догадувався, бо пощо ж би ви ту, в тій пустині, ставили млин? А от пан будовничий на жоден спосіб не хотіли примірювати сей план, говорячи, що се, певно, помилка, що треба задержатися, аж поки він сам не зробить такий план, який випадав під паровий млин…

– Але ж розуміється, що я то на жарт говорив! – сказав голосно Леон, стараючись покрити знов сміхом своє замішання. – Чень же я ще не вдурів – будувати паровий млин у Бориславі!

Тепер і будовничий, почувши ті слова, підійшов ід Леонові, що, все ще всміхаючись, роззирався довкола.

– Пане Гаммершляг, – сказав будовничий прикрим, терпким голосом, – хто тепер з нас двох зістане брехуном?

– Брехуном? – повторив Леон і відступився о крок назад, мірячи будовничого задуфалим поглядом Правда, під тим задуфальством крилось усе-таки змішання, і Леон був би не знати що дав, щоб будовничий утих і не збільшував того змішання. Але будовничий не гадав утихнути.

– А так, брехуном, – сказав він. – Бо чи ж ви не говорили мені вперед, що хочете ставити тутка паровий млин?

– Я жартував.

– Ви жартували? Ну, я ще не видів, щоби хто так на серйо жартував, як ви! Признаюсь вам, я вашого жарту не порозумів. Я на конто того жарту й робітників назбирав, і розруху наробив у цілім Бориславі…

– То дуже зле! – сказав Леон.

– Певно, що зле, бо тепер я перед усім тим народом брехачем став.