Розділ «I»

Гості, весело гуторячи, пішли поміж купами цегли, каміння та дерева до дощаної, вінцями та різнобарвними хоруговками устроєної буди на перекуску. Тільки рабин і школьники та деякі другі «хусити» пішли геть, не хотячи засідати при однім столі з «трефняками».

Поки в буді серед веселого гамору пани гостилися, робітники сиділи в широкім крузі під голим небом на камінні. Два помічники наливали пиво, другі два розносили різники хліба та сушену рибу. Однако робітники були якось дуже мовчазливі. Случай з Бенедьом щемів іще всім унутрі, ба і весь той дивний жидівський обряд закладин дуже їм не сподобався. Хто вигадав живу пташину замуровувати? Ніби то принесе щастя? А втім, може, й так… Адже добре то якийсь вигадав: панам весілля, а курці смердь. А тут ще й ті робітники, що відносили Бенедя додому, повернули і стали розповідати, як стара Бенедьова мати перепудилась і заплакала тяженько, побачивши свого єдиного сина зомлілого, окровавленого. Зразу, бідачка, гадала, що вже по її синові, але коли їм удалося Бенедя протверезити, то так утішилася, мов дитина: заскакує коло нього, і цілує, і плаче, і йойкає, так що аж серце крається чоловікові.

– Знаєте що, хлопці, – озвався майстер, – треба би зробити яку складку та підрятувати бідних людей, бо заки він буде слабий та незарібний, то я й не знаю, з чого їм обоїм вижити. Адже стара іглою не занипає на тільки!

– Правда, правда! – закричали робітники з усіх боків. – Скоро по виплаті, то кождий по п'ять крейцарів, нам уйма невелика, а їм добро.

– Ну, а будовничий, – озвався котрийсь муляр, – він нічо не дасть? Адже ціле нещастя через него!

– Та й ще добре ще, що на тім сталося, – сказав другий. – Та то камінь міг і п'ятьом так само заїхати!

– Тре му казати, най також причиниться на бідного скаліченого.

– Але вже ви кажіть, – сказав майстер, – я не буду.

– Ну та що, скажемо ми, гуртом, – озвалися голоси.

Саме в тій хвилі вийшов будовничий з буди від гостей, щоб поглянути на робітників. Його лице вже налилось широким рум'янцем від випитого вина, а блискуча паличка дуже живо літала з одної руки до другої.

– А що, діти! – крикнув він, підходячи до кружка.

– Все добре, прошу пана, – відказав майстер.

– Ну, так ми ся й справуйте! – І хотів іти назад.

– Ми би до пана мали одну просьбу, – дався чути голос з-поміж робітників.

Будовничий обернувся:

– До мене?

– Так, – загули гуртом усі.

– Ну, що ж такого?

– Щоби пан були ласкаві причинитися до складки на того помічника, що го нині підоймою пришибло.

Будовничий стояв, не кажучи нічого, тільки сильніший рум'янець почав виступати на його лице, – знак, що просьба робітників неприємно його діткнула.