За сими словами Леон і Шеффель пішли, за ними вийшли робітники. Бенедьо остався, щоб позамикати всі двері і брами, і відтак пошкандибав за Леоном, роздумуючи, що такого він має йому сказати. По дорозі він вступив до хати, застав там Матія і положив на його руки до робітницької каси десять ринських сріблом, котрі дарував йому Леон.
– Що би я вам сказав, – заговорив до нього Леон, коли Бенедьо прийшов на його кватиру. – Ви, як бачу, чесний чоловік і порядний робітник, і я, як кажу, не хотів би з вами розстатися. А мені ту до моєї нової нафтарні якраз потрібно кількох чесних і щирих людей до одної, і то не дуже тяжкої, роботи. Так от що хтів я вам сказати: чи не схотіли би ви, если вам у мене робота не сприкрилася, остатися й надалі?
– Але яка ж се буде робота? Прецінь мулярська вся скінчена?
– Е, ні, не до мулярської, а так, до нафтарської, при воску, – сказав Леон.
– Але чи зумію ж я робити тоту роботу, коли досі при ній не був і не знаю, як що йде? – спитав Бенедьо.
– Е, е, е, що ту уміти! – сказав Леон. – А простий хлоп, робітник більше вміє? А прецінь робить. Ту нема що вміти: пан директор покаже вам усе. Я ж кажу вам: не о вмілість ходить, а о то, щоби чоловік був щирий і сумлінний та щоби, розумієте, щоби…
Леон затявся якось на слові, немов вагувався чогось.
– Щоби, – кінчив він по хвилі, – не розговорив ніде, що і як робиться в фабриці. Бо, видите, ту секрет невеличкий… Мій директор вигадав новий спосіб фабрикації воску, то не хотів би, щоби тото розголошувалося.
– Гм, та воно-то так… – проговорив Бенедьо, не знаючи, що ліпшого сказати.
– Бо то, видите, – торочив далі Леон, – у нас такі люди погані, – скоро що, зараз перехоплять, та й що з того: їм зиск, а мені втрата. То я для того хотів би…
– Але ж бо то тяжко буде. Ну, нехай, що я не скажу нічо нікому, але ж бо в фабриці, крім мене, чень же, робітників буде богато.
– Ну, не всі потребують усе видіти й знати. В цілій фабриці все буде робитися так, як по других фабриках, а тілько буде одна така комора окрема, і в ній буде троха інакше. Там буде директор, ну, і треба буде пару робітників йому до помочі. Що ж, можу на вас надіятися?
– Та що, – сказав Бенедьо, ледве можучи скрити свою радість, – про мене. Сли лиш потрафлю, то буду робити. Мулярської роботи тепер і так трудно напитати, буду трібував ще й нафтарського ремесла. А за то, щоби через мене ваш секрет не видався, за то будьте певні.
– Ну, ну, – сказав, усміхаючися, Леон, – я й сам то знаю, що ви не такий чоловік. Але знаєте, коби то ще кількох от хоч би двох-трьох таких, як ви!… От, ви ту робили, пізнали дещо робітників, може би, ви ліпше могли дібрати до себе таких людей, яких мені треба? Я вам того дармо не схочу. А ще одно! Перша річ, розумівся, плата. Знаєте самі, то вже не мулярська робота, такої самої плати, як досі, не можу вам дати.
– Ну, то розуміеся! – сказав Бенедьо. – Кравця а шевця не мож одним ліктем міряти.
– Отож-то! А ще видите, як ту тепер у нас. Робітника напхалося, плату всюди знижують, бо, розумівся, що мені за інтерес платити дорожче, коли я можу того самого робітника мати за дешевшу плату? Але з вами – то інша річ, розумієте мене? Тож я вам і тим другим, що будуть разом з вами робити в окремій коморі, обіцюю по ринському денно, і то наперед прирікаю, що зниження ніякого вам не буде, ані касієрного не маєте платити. Чи пристаєте на таке? Бенедьо стояв і надумувався.
– Волів би я, – сказав він по хвилі, – щоби ви самі вибрали собі й прочих людей до своєї окремої комори! А так, виберу я, а потому станеся що-небудь такого… Знаєте, чоловік на чоловіці все може помилитися – ну, а на мні буде вся відповідь! А на роботу і на плату нехай і так, я пристану.
– Ні, ні, – наставав Леон, – і товаришів собі доберіть! До прочої фабрикації вистачуть які-будь люди, а ту треба вибрати. А ви їх ту ліпше можете знати, на кого мож спуститися, аніж я або директор.
– Га, про мене, – сказав Бенедьо, – нехай буде й так. Постараюся дібрати трьох людей, котрим мож буде завірити. А відколи зачинаєся робота?
– Зараз відзавтра. І то, вважайте, треба форсувати як мож найборше. Віск уже замовлений. В окремій коморі будете й прасувати, і пакувати його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борислав сміється » автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XІ“ на сторінці 3. Приємного читання.