Розділ «Х»

– Ну, а кого ж на других касієрів вибирати? – питали ріпники.

– Вибирайте кого знаєте, а наймім таких, щоби могли добре бігати, – сказав Бенедьо.

– Будь ти!

– Ні, я не можу – слабовитий, як бачите, та й занятий надто при роботі, не зможу бігати. А що зможу, то й без вашого вибору буду робити.

За сим Бенедьо подякував громаді за послухання і зліз із каменя. Почався шум і гамір між ріпниками. До Бенедя тислися ріпники, щоби стиснути його за руку, глянути йому в лице і голосним, щирим словом подякувати за добру раду.

Між тим робітники швидко згодилися вибрати за двох других касієрів Прийдеволю і Сеня Басараба.

– Дякуємо за вибір і за вашу добру віру! – гукнув Сень до громади. – Постараємся добре послужити нашій загальній справі! А тепер, хто що може, прошу скинути по центові, по два, щоби наша каса від початку не стояла пусто!

– Гурра! По центові до каси! – закричали робітники.

– Скидайте кождий по центові, але кождий, – сказав Матій, – то таким способом, порахувавши, будемо знати, кілько нас ту є!

Пристали й на то, і коли зібрано гроші, начислили 35 ринських.

– Півчверта тисяча нас зійшлося! – крикнув Сень Басараб. – В касі нашій тридцять і п'ять ринських! А чи тяжко нам прийшло скинути тільку суму?

– Що то за сила – громада! – говорили між собою ріпники. – Добре то якийсь сказав: "Громада плюне по разу та й одного потопить!"

Гамір змігся, але був се вже не понурий, тривожний гамір прибитої безрадної маси; се був веселий гамір пчіл, що і для них настала весна, і зацвіли цвіти, і ожила надія щасливішого життя.