– Ми й куповати від них не будемо. Як у нас будуть свої гроші, то собі спровадимо самі з міста, ще за танші гроші!
– І гадаєш, що з того буде нам поміч, що підвисшать платню?
– Я гадаю, що мусять, скоро тілько ми видержимося твердо.
– Але таку громаду народа виживити, то треба величезної суми грошей!
– Можемо на час безроботиці одну часть людей відправити на села або де до міста, до других фабрик або де, щоби менше було тягару. Та й то, не пориватися до такого великого діла, поки у нас не буде досить грошей, щоби можна було продержатися хоть тиждень. І заки зачнем, то попереду уладити все порядно, і людей по селах розіслати, і хліба настарати, і всего. Але то о тім буде ще час поговорити. Тепер скажіть, чи пристаєте на тото, щоби у нас були каси: і часткові, і головна каса?
– Приставмо! Пристаємо!
– А на тото чи пристаєте, щоби дві третини лишалися в часткових касах, а одна третина щоби йшла до головної каси?
– Ні, най дві третини йде до головної каси! Волимо давати по два центи, а щоби тілько нам усім швидше яка полегкість вийшла!
– А до головної каси я би гадав вибрати до заряду трьох людей, котрих добре знаєте і котрим можете завірити. А головна річ, щоби каса була у такого чоловіка, що ту має яку свою посілість.
– Ба, а де ж ту такого найти, коли всі ми зайшлі, бідні?
– Я знаю такого чоловіка – старого Матія, що у него ту своя хатина. Я би гадав, що найліпше касу у нього помістити. І то так, щоби кождий частковий касієр міг кождого часу прийти і перерахувати, що і відки є в касі, і оповістити о тім своїх людей. Два другі при головній касі мали би щотиждень ходити по кошарах і збирати гроші. Таким способом усе було би безпечніше, що ніхто ані не оци ганить нікого, ані собі грошей не присвоїть. Чи пристаєте на тото?
– Пристаємо! Пристаємо!
– А де є той Матій? Хочемо видіти его! – закричали деякі, котрі не знали Матія. Матій виліз на камінь і поклонився громаді.
– Ти що за оден? – закричали до нього.
– Ріпник, люди добрі.
– У тебе є своя хата?
– Своя не своя, а так, як би своя. Моєї невістки хата, але вона в службі, не сидить тутка.
– А приймешся, щоби у тебе була наша каса і щоби ти мав нам за неї давати відповідь?
– Як перед богом і своїм сумлінням, так і перед вами. Коли ваша воля на то, я готов послужити громаді. А впрочім, вас ту з половина знає мене.
– Знаємо! Знаємо! – озвалися многі голоси. – Можна покластися на него!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борислав сміється » автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Х“ на сторінці 4. Приємного читання.